Рибі не боляче, бо вона німа?

До Міжнародного Дня захисту навколишнього природного середовища (5 червня) були вперше надані розголосу надзвичайні факти та цифри про масштаби браконьєрства в Україні.

Спіймався на еклері…

Коли рибалки вихваляються своїми «мужніми» розвагами – щоразу пригадується один дотепний сюжет з короткометражного французького кіно. На безлюдному узбережжі чоловік «клює» на незайманий еклер, який спокусливо лежить собі на серветці посеред чистісінького піску, наче на білосніжній скатертині ресторанного столика. Сердешний, ковтаючи слину, озирається на всі боки і, пересвідчившись, що його ніхто не бачить, кладе тістечко до рота. Аж тут виявляється, що сластолюбець піймався на гачок! І то у прямому сенсі, як зазвичай попадається на наживку риба. У ту ж мить його, точнісінько, як ту нещасну рибину, тягнуть у воду. Хто тримав ту вудочку, хто керував цією спокусливою ловлею – залишається поза кадром. Однак чоловік, що виявився жертвою такого жорстокого жарту, таки відчув себе (можливо, це був його останній досвід) рибиною, яку витягують з водної стихії й обрікають на страшну й повільну смерть.

Але мабуть, що ця кінематографічна філософська притча не здатна завадити споживанню в їжу мешканців водної стихії. Частіше псує апетит споглядання агонії риб, що конають на відкритих базарних прилавках. Дуже важко зрозуміти психологію продавців, які зранку до вечора торгують цими судорожними тільцями, що мовчки помирають, відчайдушно хапаючи повітря. Не здатні на бодай елементарне, приправлене логікою, милосердя до цих безсловесних і добрі господині, які діловито чистять з них луску ще живцем.

А в супермаркетах став модним продаж живої риби в великих прозорих резервуарах, – мабуть, такий комерційний задум мав би викликати неабияке бажання у пересічного покупця «спіймати», тобто купити рибу зі стовідсотковою гарантією її свіжості. Однак я знаю чимало людей (і це вже обнадіює), які не можуть дивитися цим безсловесним істотам у вічі, а приречений вигляд цієї живої їжі відбиває у них апетит навіть і до мороженої, запакованої й «знеособленої» риби.

Докористувалися

Знаю, ця тема викличе цинічну й поблажливу усмішку чи не в більшості споживачів риби з усталеними й консервативними поглядами на життя. Можливо, я й не стала б дратувати шановних читачів такими незвичними та незручними роздумами, якби не відвідала пресс-конференцію в Оргуському центрі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України.

Проте йшлося не про страждання риб (на таке в нашому прагматичному суспільстві не відважився б ніхто), а про нанесення збитків державі внаслідок неконтрольованого й безкарного браконьєрства. Адже рибу (як і будь-яку іншу дичину, звірину, разом із середовищем їхнього проживання) – мають просто за ресурс, начебто створений для користування його величністю людиною. Докористувалися…

Браконьєрство разом з узаконеним мисливством нанесли природі такої шкоди, загнали споживача у такий борг, що віддавати його доведеться не одному поколінню. А замість зупинити цей шалений бездумний споживацький шал – людство лише прискорює темпи, перетворившись уже не на мудрого хазяїна, а на найстрашнішого з усіх можливих видів хижаків, які коли-небудь проживали на планеті Земля.

Екологи об’єдналися зі свідомими рибалками

Прикметно, що саме незаконний відлов риби став тим чинником, який об’єднав екологів (Київський еколого-культурний центр, громадська еколого-правова організація «Екоправо-Київ») та рибалок (ВРОО «Громада Рибалок України»).

Проте йдеться не лише про рибу. До Міжнародного Дня захисту навколишнього природного середовища пригадали і поставлених під загрозу вимирання внаслідок велетенських масштабів браконьєрства зубрів, лосів, оленів, ведмедів та інших диких мешканців українського природного середовища.

Браконьєрство, як наголосили організатори прес-конференції, при його масовості, технічній озброєності і лавиноподібному зростанні є сьогодні серйозною загрозою для національної безпеки України. Йдеться про майже абсолютну безкарність браконьєрів, що є доказом тотального порушення законності в країні.

За даними Київського еколого-культурного центру щороку в Україні браконьєрством займається 12 млн. осіб, а його викриття складає близько 1 %. Щороку затримується близько 9 тис. мисливських браконьєрів, близько 19 тис. лісових браконьєрів, та 96 тис. рибних. Є загрозлива тенденція зростання масштабів браконьєрства: якщо говорити лише про одне рибне, то від 1975 до 2007 року кількість затриманих зросла з 30 тис. до 96,6 тисячі чоловік. Кричуще недостатня кількість покарань серед затриманих двоногих хижаків: з 9 500 затриманих в 2006 році мисливських браконьєрів тільки 3(!!) були притягнуті до кримінальної відповідальності. Сума штрафів також як посміховисько над здоровим глуздом: 73 грн. за лісове браконьєрство, 72 – за рибне, з мисливських стягується близько 0,1 % від вартості нанесеного ними збитку.

Щорічно в Україні незаконно добувається до 400 тис. мисливських тварин, чим завдається шкоди в 50 млн. грн. Риби браконьєри виловлюють приблизно стільки, скільки добувається промисловим шляхом – близько 200 тисяч тонн.

Як результат, за 10 років чисельність ведмедів скоротилася вдвічі, зубрів – у 3,2 рази. Зокрема зубрів, цього найменш чисельного зникаючого виду за 15 років вбито в Україні 1 тисячу особин. Однак кримінальних справ було порушено лише три….

Ситі та хижі

Така безкарність свідчить про те, що браконьєри не є представниками бідних верств населення і вдовольняють свої криваві пристрасті не від нестачі їжі, а від якогось бузувірського азарту. Останнім часом серед наших владців, депутатів, просто заможних людей поширилася мода на розваги на природі – обов’язково з елементами полювання. То ж не дивно, що в їхніх руках – усі недешеві технічні досягнення людства, такі як прилади нічного бачення, електричні вудочки, супутникові навігатори, комп’ютери, електронні манки (свистки, що імітують звуки звірини), ехолоти, швидкострільні карабіни, вертольоти, швидкохідні катери, всюдиходи та бронетранспортери.

Майновий ценз власників такого арсеналу звичайно ж, дозволяє їм надійно захиститись від правосуддя. До речі, криваві ігрища цієї «еліти» завдають величезної й непоправної шкоди бідним селянам, які ходять не до супермаркета, а до лісу, і беруть від природи рівно стільки, скільки потрібно для прогодування їхніх родин. Інша справа – озброєний і ситий мисливець (рибалка). Тип сучасного браконьєра чи мисливця (забиті ними тварини не можуть провести між ними різниці) наводить на думку про формування в українському суспільстві особливого соціально-психологічного феномена, в якому поєднуються риси прадавнього дикуна та технічно озброєного циніка й невігласа. Для такого морального «мутанта» властива відсутність турботи про майбутнє, як відсутній інстинкт самозбереження свого власне виду – адже він забуває те, що й сам є лише ланкою в єдиній природній системі.

Закон чи моральність?

Екологи та законослухняні рибалки з «Громади рибалок» вважають, що треба категорично заборонити продаж браконьєрських снастей у магазинах та ринках, імпорт ліскових сіток та електровудок, а також на часі створення екологічної міліції та підготовка кадрів держінспекторів у вишах. Найголовніше ж – підсилення юридичної відповідальності, повернення права громадським рибним, мисливським та екологічним інспекторам складати протоколи за 85-ю статтею (порушення правил полювання та рибної ловлі) Адміністративного кодексу.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України підготувало проект Закону України «Про внесення змін до деяких актів України з питань мисливського господарства, полювання, охорони, використання та відтворення тваринного світу».

Екологи, свідомі рибалки, юрист з «Еко-право» та представники Мінекології зійшлися й на тому, що кричуще необхідно внести зміни до Кримінального кодексу. Адже якщо життя оленя оцінюється державою (у вигляді ліцензії на відстріл) у 5 тис. грн, а браконьєр відскіпується легким штрафом – то це просто несумісно з економічними розрахунками та здоровим глуздом.

Чи легко бути білою вороною?

Захист природи в суспільстві, яке в цілому мислить категоріями впертого антропоцентризму, висуваючи на перший і непохитний план пріоритети людини, є надзвичайно важким та тернистим. Споживацьке ставлення до природи та до її диких мешканців буде завжди схиляти недолугих прагматиків до прагнення взяти від природи все, наче Земля – це великий «шведський стіл» ресурсів.

За такого підходу й надалі процвітатиме корупція, і продовжиться природне виснаження, і «порадує» світ розширене видання Червоної, а потім і Чорної книги втрачених назавжди видів. Як розірвати це порочне коло? Може, варто навчатися таким на перший погляд смішним, дитячим речам, як співчуття рибі, що конає в пекельних муках? А на риболовлю подивитися під іншим кутом зору: як на страшну й нечесну війну з безсловесною істотою, а на риб – як на вільних і самодостатніх істот, гідними захоплення й поваги ?

Хотілося б надати пораду панам-товаришам з Верховної ради: грайте краще у теніс та більярд, а не в убивство чергового вепря чи зайця з оптичної зброї. Навідуйтесь на природу пішки, а не на джипах – і ви полюбите цей прекрасний світ і станете добрішими до всього живого. І коли відмова від будь-яких форм домінування й глумління над природою стане престижною, і такий «подвиг» визначить справжнього аристократа духу – тоді зажевріє надія на покращення життя, на очищення нації від корупції й хамства і, як писав Шевченко, від душеубогості.

«СВОБОДА», № 21 (385), 9 червня 2008 р.