Про гнів народний і “коктейль Молотова”

Останнім часом у середовищі київських природоохоронців та людей, що взялися за нелегку справу боротьби з незаконними забудовами, все частіше лунають жарти про застосування “коктейлю Молотова”. Воно й зрозуміло — адже місто перетворюють на кам’яні джунглі, закони мовчать, а бізнесмени тишком-нишком рахують гроші з шестинульовими показниками. “Традиційні” засоби боротьби за свої екологічні та елементарні людські права залишаються неефективними. Навіть якщо ви прийдете на будівництво з якимось дивом вичепленим з лап правосуддя приписом про його припинення, вас там, скоріше за все, нахабно проігнорують і таки побудують омріяний хмарочос з пентхаусами (прецедентів більш ніж достатньо). Тож не кожен мітинг з плакатами і навіть не кожен виграний судовий процес є ефективним у такій ситуації.

Тому й ширяться містом та віртуальним простором думки: мовляв, для покращення ефективності боротьби потрібен або автомат Калашникова, або хоча б “коктейль Молотова”. Але в кожній частині жарту є дещиця правди, тому ми вважаємо за потрібне застерегти гарячі голови від вчинків, що підлягають покаранню.

Трохи історії

Запалювальна суміш, а потім і “снаряд” для її “доставки” іронічно названо “коктейлем Молотова” фінськими партизанами на честь міністра (народного комісара) закордонних справ СРСР В’ячеслава Молотова. Під час Зимової війни 1939—1940 за його допомогою фінни боролися проти радянських військ, що вторглися до Фінляндії.

Молотов у радіозверненнях заявляв, що СРСР не напав на Фінляндію, а допомагає фіннам протистояти голоду. Тоді фінни почали іронічно називати радянські бомби “продуктовими кошиками Молотова”, а основний засіб боротьби з радянськими танками — “коктейлями Молотова”. Їх навіть промислово виготовляла фінська національна алкогольна компанія Alko, як зазначає “Газета по-київськи”.

Проте розповіді, нібито “коктейлі Молотова” зупиняли танки, видаються скоріше міфом, ніж правдою.

Утім, вигадали цей засіб не фінни. Імпровізовані запальні снаряди використовували вже під час громадянської війни в Іспанії в 1936—1939 роках. За однією з версій, назва виникла ще тоді — адже інтернаціоналісти, зокрема за наказом Молотова, допомагали республіканцям-анархістам.

А вже 1941 року й радянський нарком оборони підписав постанову, за якою горілчані заводи перекваліфікувалися на виробництво “протитанкових запалювальних гранат-пляшок”. Існує версія, що пов’язує назву з постановою про масове виготовлення “коктейлю” за підписом Молотова.

Попередження та висновки

Як показує життя, радикальні засоби майже ніколи не знаходять громадської підтримки. Поки залишаються суто ненасильницькі методи, вони є, як правило, більш дієвими в стратегічному плані. Недоречне застосування надто радикального методу може стати зрадою мети заради засобу. І нарешті виготовлення, а тим паче застосування “коктейлю Молотова” загрожують не лише адміністративною, а й кримінальною відповідальністю.

Досвід “кольорових революцій” переконує: та сторона, що першою застосувала зброю (саме зброю, а не просто “силу”), виявляється в програші. Саме тому суспільний рух проти незаконної забудови ні в якому разі не повинен відходити від ненасильницьких форм протесту.

Аксіома про винятково ненасильницький характер організованих протестних акцій не заперечує існування окремих особистостей, які можуть протестувати в рамках, скажімо, “приватної ініціативи”.

В акціях спротиву сваволі “забудовників”, що відбуваються по всій країні, беруть участь тисячі громадян. Люди розлючені. На стінах приватних будинків, по яких уже запроектована траса майбутньої одеської магістралі “Північ—Південь”, з’явилися написи, котрі попереджають владу про те, що їхні жителі будуть відстоювати свою власність до останнього. І серед тисяч мирних протестантів може виявитися один або два із пляшками напалму...

Про деякі нюанси громадянського спротиву на місцях, не обов’язково озброєного “коктейлем Молотова”, розповідає одна цікава бувальщина. У 2004 році простий американський фермер Марвін Хімаєр, доведений до відчаю беззаконням компанії-забудовника й шантажем з її боку, переробив власний бульдозер на своєрідний танк. А потім фактично знищив ним містечко Гранбі (штат Колорадо).

І от 22 березня 2008 року пам’ятник загиблому у боротьбі Марвіну встановили українські хлопці й дівчата просто на місці незаконної забудови біля Жовтневої лікарні у Києві. Виготовили пам’ятник з підручних матеріалів, тобто з конструкцій будівельного паркану. Вийшло теж свого роду попередження...

“Властьімущим” треба пам’ятати, що на тисячі обурених їхнім свавіллям, не виключено, знайдеться один марвін хімаєр. І цього може бути досить.

«Свобода», № 22 (386), 16 червня 2008 р.