Продаємо землю – продаємо Україну

Земля – це єдиний товар, який більше не виробляється.

(Марк Твен)

«Верхи» вирішують питання зняття мораторію з продажу землі в Україні. Що це означатиме для «низів»? Звичайно ж, повне безправ’я селянина, його закріпачення як своїми, так і чужоземними капіталістами. Хто ж після цього ті, хто готують тиху й безкровну окупацію України? Називаймо речі своїми іменами: йдеться про зраду інтересів народу.

Питання земельної власності одвіку пахне кров’ю, крамолою та класовим розмежуванням. За зняття мораторію з продажу землі в Україні активно агітують Президент України разом з представниками різних міжнародних організацій. Більш ніж півроку тому народний депутат Ксенiя Ляпiна зазначила в одному з інтерв’ю, що у сил, які готові до створення коаліції, різне бачення строків скасування мораторію на продаж землі. НУНС бачить необхідність відмовитися від мораторію вже з 2008-го року, а БЮТ вважає такі кроки передчасними.

Зараз активно лобіюється питання зняття мораторію уже двома помаранчевими силами. У Верховній Раді лежить декілька законопроектів щодо ринку землі:  проект Закону України «Про ринок земель», поданий Кабінетом Міністрів України (реєстр. № 2143 від 28.02.2008 р.); проект Закону України «Про ринок земель», внесений народними депутатами України Сулковським П.Г., Бевзенком В.Ф., Сігалом Є.Я., Терещуком С.М., Ткачем Р.В., Тимошенком М.М. (реєстр. № 2143-1 від 03.04.2008 р.); проект Закону України «Про ринок земель», внесений народним депутатом України Зайцем І.О. (реєстр. № 2143-2 від 21.04.2008 р.).

Що чекає на народ, який залишиться без землі-годувальниці? Кому дістанеться вона і хто стане її новим власником? Невже знову оцим п’ятдесяти найбагатшим, які за даними журналу «Кореспондент» володіють статками у розмірі двох бюджетів України, розрахованих на 46 млн. українців?

Пам’ятаєте, як у творі І. Карпенка-Карого «Хазяїн»: «Їдеш день. Чия земля?

–  Калиткина. Їдеш два – чия земля довкола? – Калиткина!»? А тут отримаємо таке: чия область? – Олігархів від Клану Партії регіонів, а ця –   Блоку Юлії Тимошенко, а ще та – пропрезидентського блоку… А далі – володіння китайців, (недарма ж уряд Китайської Народної Республіки заохочує своїх фермерів купувати сільськогосподарські угіддя за кордоном). А те, що залишилось від українського «земельного пирога» – дістанеться  транснаціональним компаніям.

А де житимуть українців і чим володітимуть? Роздивіться лишень довкола: чиї ото «хатинки» збудовані на берегах Дніпра всупереч усім можливим природоохоронним законам та міжнародним конвенціям? Хто «прихватизував» ліси, хто в заповідниках б’є звіра та будує льотовища для своїх власних літаків? І чхають вони на Конституцію  України, за якою земля та надра належать народові.

На думку філософа С. Кримського, війна за землю у XXI сторіччі – одна з найжорстокіших і найактуальніших проблем для України. Українська земля – найцінніше джерело добробуту людей. Але й досі немає чіткого плану державних менеджерів – як використовувати землю! Скажімо, у Франції прийнято Національну директиву облаштування територій. А простіше – французи знають, де  будувати міста, де й чим засівати поля, а де насаджати ліси. І план цей детальний, до найменшого селища.

То як же відродити славу українського села та життя на селі? Олександр Пасхавер відповість вам: «Потрібно скасувати мораторій на продаж землі. Насамперед, зросте вартість землі, у селян з’являться нові фінансові інструменти – можна буде простіше і дешевше взяти кредити..». Однак, де були раніше міжнародні консультанти та банки, такі як Всесвітній Банк, ЄБРР – котрі надають допомогу й без того успішним банкам та корпораціям? Чому не агітували уряд за надання дешевих кредитів селянам чи за підвищення державних дотацій? Чому не кричали про спекуляції, які можна було призупинити ?  Високі кредити загнали фермерів у збитки.

А що зараз на селі ? Бодай хтось із міжнародних експертів там був? Не уявляю, як селянин, що продав землю, братиме кредити? Для чого? Чим селянин займатиметься, не маючи землі? Наймитуватиме в багатого фермера за 1 центнер пшениці…

Джеймс Мейс, визначна постать та дослідник Голодомору. попереджував про новітнє лихо у статті «Трагедія, що назріває». Відомий дослідник порушує вкрай важливу проблему – наслідків необдуманого продажу землі. “Селяни, які, по суті, перетворилися на рабів згідно зі сталінською версією соціальної справедливості, залишились ні з чим. А тепер, здається, їх готують до виселення з землі, яка годувала їх та їхніх прадідів. Невже автор цих рядків є єдиним в Україні, хто готовий здіймати ґвалт з цього приводу?” – запитує Дж. Мейс. І попереджає про можливість нового голодомору, але уже в ринкових, капіталістичних умовах. Нові “наркомголоди” не зняли з порядку дня своєї мети: витолочити українських дух і духовну прирощеність до своєї землі, а також максимально ослабити наш генофонд, щоб самим облаштуватися на землі, яка тече “медом і молоком”. Нас поступово привчають до генетично модифікованих продуктів, а наші висококалорійні, чисті хліб, олію, картоплю та інші продукти споживатимуть “вибрані”, які вже керують “золотим мільярдом”.

Привертаючи увагу на ситуацію, що назріває в українському селі, Мейс змальовує моторошну, але цілком можливу картину: “Більш привабливі сільські дівчата дванадцяти-п’ятнадцяти років завжди зможуть знайти собі місце на ринку білих рабів у Туреччині або деінде, де їх перепродаватимуть знову й знову. Їхні брати, які не мають грошей і позбавлені переваги зростання в містах, можуть продати свої послуги охоронців або поліцаїв і стати на захист від тих, кому пощастило менше й хто змушений виживати крадіжками. Як наслідок одна половина чоловічого населення сіл буде найнята для переслідування другої половини. У цей час їхні батьки блукатимуть у пошуках паперових коробок, газет і пляшок з-під пива, щоб обміняти їх на шматок хліба, як це зараз роблять пенсіонери в містах”. І таку картину доводиться спостерігати вже сьогодні.

Серед аргументів Дж. Мейса на користь того, що земля має належати селянам і держава повинна допомогти їм господарювати, такі: “Давати людям без грошей і влади сумнівне право продавати свою землю тим, хто має і те, й друге, без надання якомога більшої підтримки тим, хто намагається спробувати свої сили в приватному землегосподарстві незалежно від клептократів, якими є голови колишніх колгоспів і які продовжують диктувати свої правила в більшості сіл, є неправильним. Однією з відносних переваг України в цьому світі є її родюча земля. Нехай цю землю обробляють ті, хто робив це з діда-прадіда, й ця країна нагодує багатьох у цьому світі на користь усіх, хто тут живе. Нехай ті, хто зробив собі кар’єру, експлуатуючи хліборобів, поїдуть в Туреччину або деінде й продають себе за стільки, скільки вони варті”.

Принагідно згадати й такий факт: за часів окупації наші родючі чорноземи вивозили товарними вагонами до Німеччини. А сьогодні ерозія і безгосподарність щорічно “з’їдають” майже 30 млн. тонн родючої землі. А це збитки майже на 9 млрд. гривень! Цікаво, а як державні мужі зробили, щоб вирішити цю проблему? Яку підтримку вони надали рідному фермеру? Лише звучать дорікання про його господарську неспроможність. За словами старшого  наукового співробітника Інституту держави НАНУ П. Кулінича, мораторій перешкоджає ефективному використанню земельних ресурсів. «Вільна купівля-продаж сприяє переходу землі від менш ефективних до більш ефективних власників».

Пригадується уривок з роману Льва Толстого “Воскресіння”: “Не може земля бути предметом власності, не може бути предметом купівлi та продажу, так як вода, як повітря, як проміння сонця. Усі мають однакові права на землю і на всі переваги, які вона дає людям. Землю не можна ані продавати, ані купувати, тому що, якщо можна продавати її, то ті, у кого є гроші, скуплять її всю. Будуть брати гроші за те, що ти стоїш на землі”.

Цю аргументацію можна доповнити й міркуваннями спочилого вже Папи римського Івана Павла ІІ: “Бог дав землю всьому родові людському, щоб годувати всіх його членів, нікого не виключаючи і не ставлячи нікого у привілейоване становище».

В історії уже було чимало випадків, коли прибутки від вирощених на землі продуктів отримували не українці. Згадаймо лише приклад від кінця ХІХ сторіччя, коли “мережа залізниць, і магістральних, і локальних, прокладена в Україні у 1870 – 1880  роках, відкрила незнані досі можливості – і комунікаційні, і загальножиттєві... Вітте, директор Компанії Південно-Західної залізниці, навдивовижу вдало поєднав новий вид транспорту з продукуванням збіжжя, цукру та торгівлею деревиною. Ці економічні напрями, завдяки надконцентрації капіталу розвивалися швидко і впевнено. З української “житниці” користала хіба лише категорія великих землевласників-експортерів, які отримували значно більші прибутки, ніж власники на Лівобережжі чи в Центральній Росії, полишаючи натомість великій масі українського селянства тільки необхідний для біологічного існування мінімум. Таку разючу економічну перевагу отримувала група з близько сорока надзвичайно потужних виробників збіжжя та борошна, які зуміли справитися з падінням цін на європейському ринку в 1884 році, спричиненим надзвичайно інтенсивною американською експортною політикою, яка, зрештою, принесла чимало користі й російській державній скарбниці, уможливлюючи введення золотого рубля”.

 

Зняття мораторію з продажу землі повинно відбутися на Референдумі. Народ, якому належить земля, повинен сам вирішувати, чи продавати те, що належить усім. Продавати землю, і особливо іноземцям, – це злочин проти нації. Це схоже на тиху війну, зброя якої – капітал та беззаконня. Однак, чи здасть український народ свою землю без бою – це ще питання. Історія України сповнена прикладами, коли мирний, на перший погляд забитий селянин раптом брався спочатку за вила, а потім і за кулемет. Такий загадковий дух Землі-матінки, яку віками щедро поливали кров’ю та устеляли тілами її дітей. Краще його не будити!

«Свобода», № 23 (387)

За матеріалами Інфоцентру громадського руху «Союз небайдужих»