У Грузії є кому воювати і чим воювати

Засвоєні уроки

У грузинських збройних сил погана репутація, особливо в Росії. У першій половині 1992 року грузини безуспішно штурмували південноосетинську столицю Цхинвалі (конфлікт закінчився за посередництвом Москви фактично внічию – розділом Південної Осетії на грузинську й осетинську зони контролю).

У серпні 92-го війська держради, що правила в Тбілісі, вторглися до Абхазії. Втім, називати їх «військами» – багато честі. Це були, швидше, бандформування в самому гіршому значенні цього слова: бойовики з організації «Мхедріоні» відомого злодія в законі Джаби Іоселіані і «національна гвардія» Тенгіза Кітовані. Правда, у них було багато зброї і бронетехніки, ударні вертольоти, отримані при розділі з російською стороною радянського військового майна на території Грузії.

Не лише в Південній Осетії і в Абхазії, а й по всій Грузії бойовиків «Мхедріоні» та інший озброєний набрід початку дев’яностих згадують з ненавистю. Іоселіані пізніше помер у Тбілісі за смутних обставин, а Кітовані живий-здоровий, володіє рестораном у Москві, де російська влада надала йому притулок.

Більше року продовжувалася війна в Абхазії і закінчилася в 93-му повним розгромом і вигнанням грузинів, включно з 250 тис. мирного населення. Саме з тих пір збереглася стійко негативна оцінка бойових можливостей грузинської держави й нації. Хоча ради справедливості треба врахувати, що перемогти абхазам активно допомагала Росія і добровольці з Північного Кавказу, включаючи чеченських бойовиків Шаміля Басаєва, а російські льотчики таємно бомбили грузинські позиції. Крім того, коли у вересні 93-го абхазькі формування почали рішучий штурм Сухумі, в тилу у грузинського угрупування в Західній Грузії почалося повстання прихильників колишнього президента Звіада Гамсахурдія.

З тих пір ще довго грузинська держава та її збройні сили перебували в найжалюгіднішому стані. Після 2001 року в рамках світової війни з тероризмом США почали своїм коштом оснащувати й навчати кілька грузинських батальйонів для ведення антипартизанських, антитерористичних операцій і передали безкоштовно 10 старих транспортних вертольотів «Ірокез» UH-1H. Але загалом президентові Михайлу Саакашвілі і його прихильникам, що повалили Едуарда Шеварднадзе в кінці 2003-го в результаті «революції троянд», дісталася погано навчена й озброєна армія і мало на що придатні авіація і флот.

Улітку 2004-го грузини спробували обкласти Цхинвалі, порушивши стійке з 1992 року перемир’я в Південній Осетії, засноване на спільній транзитній контрабандній торгівлі через Рокський тунель до Росії. Однак у 2004-му грузини під Цхинвалі нічого не домоглися, тільки зазнали чуттєвих утрат. Саакашвілі, правильно оцінивши невдачу, рішуче приступив до військової реформи.

 

Вражаючі зміни

У Росії склалося абсолютно хибне уявлення про нову грузинську правлячу еліту. Саакашвілі – сильний, розумний, цілеспрямований і дуже енергійний національний лідер. Він, правда, дуже нетерплячий, намагається в стислі терміни переробити Грузію і грузинів, будучи твердо впевнений, як свого часу в Росії Петро І, що знає краще за всіх, що саме потрібно його країні і народу. Команда Саакашвілі складається здебільшого з молодих, навчених на Заході, енергійних і ділових людей. Вони змогли за чотири роки переробити Грузію так, що ніхто не очікував.

У Грузії не боролися з корупцією, одночасно міркуючи про неминучість цього зла – її всім на диво практично ліквідували. Поки в Росії неквапом просторікували про необхідність військової реформи, про модернізацію збройних сил, про «інноваційну армію» – в Грузії створили з нуля збройні сили нового зразка. Тільки відчайдушним неуцтвом можна було пояснити російські спроби поставити Грузію на коліна, забороняючи ввезення вина і боржомі, перекриваючи електрику і газ, забороняючи грошові перекази і прямі авіарейси, вводячи візовий режим. Незабаром з’ясувалося, що ефект від санкцій близький до нульового, що «грузинське вино» для РФ вироблялося на Північному Кавказі, що Москва не може контролювати міжнародну систему банківських переказів, що в Тбілісі легко знайшли заміну російському газу і електроенергії, що минулого року, зокрема, грузинський ВВП виріс на 16%. При цьому явна недооцінка нинішньої грузинської армії може виявитися ще небезпечнішою в разі цілком можливого військового конфлікту.

Швидке зростання економіки, масова приватизація держвласності на відкритих для іноземців тендерах поповнили грузинський бюджет. За чотири роки військові витрати виросли в 30 з гаком разів, досягнувши 9-10% ВВП. В останній рік правління Шеварднадзе – в 2003-му – військовий бюджет Грузії був 30 млн. дол. У 2004-му – 90 млн. У 2005-му – приблизно 200 млн. У 2006-му – близько півмільярда. У 2007-му військовий бюджет двічі переглядали у бік підвищення, і до кінця року було витрачено 1 млрд. дол. На 2008-й грузинський парламент затвердив військові витрати в 800 млн. дол., але, за словами міністра оборони Давида Кезерашвілі, «це поки». Протягом року військові витрати, поза сумнівом, виростуть і залежно від розвитку ситуації можуть скласти від 1,5 до 2 млрд. дол.

Дуже великі для Грузії гроші були витрачені цілком розумно. У Грузії припинили призов і сформували боєздатну регулярну добровольчу армію чисельністю більш ніж 30 тис. військовослужбовців. Крім того, затверджена концепція народної «тотальної оборони», але корпус резервістів передбачуваною чисельністю 100 тис. чоловік формують по-американськи, створюючи добровільну національну гвардію. За твердженням грузинського Міноборони, на травень цього року підготовлено до 40 тис. резервістів з числа громадян-добровольців, що не служили, і є ще активний резерв з тих, що відслужили у ЗС чисельністю до 25 тис. чоловік. На даний час у Грузії формуються перші 4 бригади національної гвардії на основі вже сформованих територіальних батальйонів. У мирний час бригади кадруватимуться (по 47 офіцерів і сержантів регулярної служби в кожній), при загрозі – розгортатимуться в повну силу. Мобілізація грузинських добровольців-резервістів повністю забезпечена запасами озброєння, боєприпасів і техніки радянського зразка.

З середини травня в Грузії йдуть масові збори резервістів на перепідготовку. На початок можливого повномасштабного збройного конфлікту в Абхазії і в Південній Осетії Грузія підійшла у високій мобілізаційній готовності. Частини національної гвардії можуть бути використані для виконання допоміжних оборонно-охоронних завдань. У разі затяжного конфлікту підготовлені резервісти можуть служити джерелом поповнення для регулярних частин.

На рівні сучасних вимог

Армія Грузії складається з 6 регулярних бригад. 4 грузинські піхотні бригади є цілком самостійними з’єднаннями по 3300 чоловік і складаються з 3 піхотних батальйонів по 591 людині, 1 бронетанкового (механізованого) батальйону, артилерійського батальйону, рот зв’язку, тилу, інженерно-саперної. На даний час у складі піхотних бригад відбувається подвоєння числа танків: бронетанковий батальйон перетвориться в 2 танкові роти і 1 роту мотопіхоти. Значна частина особового складу грузинської піхоти пройшла обкатку в Іраку, де й сьогодні перебуває більше 2 тис. грузинських військовослужбовців.

Грузинські піхотні бригади підготовлені передусім для ведення бойових дій у гірсько-лісовій місцевості і за штатним розкладом озброєні мінометами. Вся довгоствольна артилерія, самохідна і буксирувана, а також системи залпового вогню (РСЗВ) зведені в єдину артилерійську бригаду. Порівняно малі розміри потенційного театру військових дій в Абхазії і Південній Осетії, а також достатньо щільна мережа доріг, очевидно, дозволить грузинському командуванню ефективно маневрувати зведеними в єдиний кулак важкою артилерією і РСЗВ, створюючи вогневу перевагу в потрібний час і в потрібному місці.

Частини грузинського армійського спецназу зведені в бригаду спеціального призначення. Усі вертольоти передані з армійських бригад і спецназу у ВПС, де зараз є 6 ескадрилій. Дві транспортні: Мі-8 і UH-1H. Дві ударні: Су-25 і змішана Мі-8/Мі-17, Мі-24. Одна учбова – Л-39. Одна – беспілотників (БПЛА). Планується в майбутньому сконцентрувати всі наявні БПЛА у складі єдиного армійського розвідувального батальйону. Зенітно-ракетні комплекси зібрані у складі ВПС, а армійські частини насичені ПЗРК. Створений, обладнаний і функціонує сучасний єдиний операційний командний центр ведення повітряної війни. Територія Грузії, включаючи Абхазію і Південну Осетію, накрита єдиним полем радіолокації.

У складі ВМФ два ракетні катери: радянський проекту 206МР з ракетами П-20 і французький з ракетами «Екзосет». Є сторожові і десантні катери. Грузинське Міноборони вважає, що нинішній ВМФ слабо підготовлений до ведення морської війни і може лише демонструвати прапор. Втім, абхазький самопальний флот ще слабкіший. Особовий склад регулярних сухопутних частин – більше 17 тис., ВПС – 2000, ВМФ – 700, центральний і адміністративний апарат, служба тилу і інші допоміжні служби – більше 9000 чоловік. Генеральний штаб перетворений за західним зразком в Об’єднаний штаб.

Внутрішні війська МВС передані до складу Міноборони. У складі МВС 15 тис. поліцейських, є також декілька спецбатальйонів, розгорнених в зоні протистояння в Абхазії і Південній Осетії, де угоди про припинення вогню строго обмежують або зовсім забороняють присутність армійських частин. Є батальйон поліцейського спецназу в Тбілісі, оснащений і навчений протистояти масовим безладам (типу ЗМОП). Саме цей батальйон 7 листопада 2007 року вельми ефективно розсіяв натовпи опозиції в Тбілісі – не було жодного убитого або серйозно пораненого.

У разі повномасштабного збройного конфлікту в Абхазії і Південній Осетії цього року грузини зможуть поставити під рушницю до 80 тис. осіб. У разі затяжного конфлікту – до 100 тис. У 2009-му виконання запланованих заходів військового будівництва значно збільшить оборонні можливості грузинської держави в якісному і кількісному відношенні, тому сьогодні у Тбілісі немає ніякого об’єктивного зацікавлення ініціювати війну саме зараз.

Загалом, нинішня організація військових сил Грузії виглядає розумно збалансованою, вона відповідає можливостям держави і насущним завданням. Паралельно з будівництвом оборонних структур уряд Саакашвілі зайнявся якісним переоснащенням ЗС. У 2007 році почалися постачання найсучаснішої техніки і озброєнь, яких немає ні в осетинських, ні в абхазьких, ні в російських військ.

Грузини купили декілька десятків ізраїльських БПЛА різних розмірів і призначення. Ці безпілотники здатні збирати і передавати в режимі реального часу розвіддані про супротивника у будь-який час дня і ночі, включаючи GPS-координати цілей. Також у Ізраїлю придбані: комп’ютерна система управління бойовими діями і цілеуказання, зв’язана з БПЛА, 155-міліметрові самохідні гаубиці, здатні використовувати дані безпілотних апаратів для високоточної стрільби з GPS-прицілюванням на дальності до 40 км. Сьогодні до 200 ізраїльських військових контрактників готують грузинів до ведення сучасної мережецентричної війни з масовим застосуванням дешевої високоточної зброї на основі GPS.

Артилерія і РСЗВ «Град» радянського зразку, яких у грузинської армії чимало, не можуть бути прямо інтегровані в комп’ютеризовану мережу сучасного високоточного застосування вогневих засобів ураження. Але, за словами заступника міністра оборони Бату Кутелія, розглядається часткова інтеграція: істотне підвищення точності стрільби з використанням даних БПЛА для коригування в реальному часі.

Грузинські керівники стверджують, що за допомогою ізраїльтян модернізували 7 штурмовиків Су-25 для застосування вночі і в погану погоду. Використовуючи дані БПЛА з інфрачервоними камерами, грузинські військові, очевидно, можуть вже сьогодні воювати вночі, використовуючи безпосередню підтримку ударної авіації і важкої артилерії, коли їхні потенційні супротивники – різномасті формування сепаратистів, північнокавказьких добровольців, та й російські війська – сліпі і практично беззахисні.

Сили – не рівні

Підготовка і бойовий дух особового складу грузинської армії в цілому відповідають новій організації ЗС і сучасному озброєнню, що закуповується. Сьогодні в Грузії високий престиж військової і поліцейської служб. Солдати й офіцери отримують пристойні за грузинськими масштабами гроші – від 500 до 1000 доларів на місяць. Побудовані відповідно західним стандартам військові бази в Сенакі, Хоні, Горі, Кутаїсі, для сил МВС в грузинському секторі Південної Осетії. Саакашвілі часто відвідує бази свого війська, ночує там і їсть солдатську їжу. Для додаткового об’єднання особового складу солдати і командири по-американськи їдять разом в одних їдальнях однакову їжу. Годують добре. У російській армії і флоті подібне немислимо.

У Грузії діє національна військова академія для молодших офіцерів і створена з німецькою допомогою школа для підготовки професійних сержантів. Старших офіцерів готують у західних військових академіях. З французькою допомогою створено школу гірської війни. Грузинські гірські інструктори пройшли навчання у французьких і швейцарських гірських військах і двічі на рік відряджаються до Франції для перепідготовки. Мабуть, Саакашвілі зумів створити в стислі терміни хоч невелику, але найякіснішу армію на пострадянському просторі.

У сучасній Грузії ніхто, навіть найбільш дружньо налащтовані до Росії люди, не готові віддати Абхазію і Південну Осетію без бою. У разі збройного конфлікту грузинські солдати і резервісти-добровольці воюватимуть за звільнення рідного краю і повернення сотень тисяч біженців, відчуваючи підтримку всього народу.

У супротивників грузин ситуація інша. Після масової роздачі жителям Абхазії і Південної Осетії російських паспортів обидві убогі самопроголошені республіки остаточно обезлюдніли – почалася масова міграція до Росії, до Туреччини у пошуках роботи і кращого життя. За оцінками міжнародних спостерігачів з ОБСЄ і ООН, в Південній Осетії сьогодні залишилося менше 30 тис. осетинів, а в Абхазії з 140 тис. постійного населення – абхазів лише 30%. Найчисленніша община сьогоднішньої Абхазії – вірмени, є росіяни та інші, в галльському районі до 50 тис. грузинів, що повернулися. Але при владі, в силових структурах суцільно абхази, що представляють різні клани, лише трохи розбавлені прикомандированими російськими військовими фахівцями.

Маловірогідно, що насильно мобілізовані громадяни нетитульних народів будуть масово беззавітно битися за збереження абхазької етнократії. В Абхазії в мирний час під рушницею 4500 чоловік, у разі війни можна мобілізувати ще до 10 тис. У осетинів до 3000 постійного війська, а мобілізаційний ресурс фактично весь переїхав на територію Росії. У осетинів і абхазів немало старої артилерії і бронетехніки, але в разі повномасштабного конфлікту вони зможуть самостійно вирішувати тільки допоміжні завдання, а реально воювати і нести втрати практично з першого дня доведеться російським військовим, інакше самопроголошені республіки дуже швидко будуть ліквідовані.

Але, за словами першого заступника міністра оборони РФ генерала Олександра Колмакова, підготовка і оснащення російських військ і сил флоту «відповідає рівню 60-70 років ХХ століття». Тому важким буде для російських недоформованих ЗС завдання ефективно воювати на чужій території, за непрохідним взимку і важкопрохідним влітку Кавказьким хребтом.