Що мають зрозуміти арабські нацисти та їхні друзі

Нещодавно загальноарабська газета Al-Hayat, що видається в Лондоні, повідомила, що парламент у Газі (нагадаю, його контролює ХАМАС) вирішив ввести в секторі закони шаріату. Тобто в Газі тепер мають бути в ходу такі покарання, як відрубування рук і забивання на смерть камінням. Також закон передбачає смертну кару для тих, хто співпрацює з іноземним урядом з метою нанесення шкоди національним інтересам Палестинської автономії, або також чия поведінка наносить збиток палестинській моралі.

Ну що ж на це скажеш, – загальносвітовий мусульманський халіфат, про який так захоплено мріють ісламські фундаменталісти, прикладаючи до цього всі зусилля, отримав іще один форпост на Близькому Сході. Цього разу держава талібів відродилася у секторі Газа. Свого часу багато говорилося про те, що колишній палестинський лідер Ясир Арафат, який вийшов з середовища терористів, не може очолювати палестинську владу. Але тепер, через роки після його смерті, можна задатися питанням – чи допустив би Арафат встановлення ісламського халіфату на палестинських територіях?

Адже нині можна говорити не про можливість становлення демократії на палестинських теренах, а про відкочування до Середньовіччя. З іншого боку, нинішня ситуація у секторі Газа дуже нагадує часи підйому нацистської партії в Німеччині. Схоже, що до того часу, поки палестинці бачитимуть для себе загрозу від Ізраїлю, вони будуть як і раніше тяжіти до тоталітарного керівництва. Останнє ж зробить так, щоб цю загрозу вони бачили якнайдовше. Проблемою цієї політичної «гравітації» є відчуття у палестинців небезпеки від самого існування Держави Ізраїль. Відштовхуючись від цієї небезпеки вони, опираючись на так званих своїх друзів в арабському світі, і не тільки в ньому, провокують конфронтацію з Ізраїлем, однак відповідати за свої непродумані й нерозважні дії доводиться їм самим. Релігійно-політичний фанатизм щоразу призводить до численних жертв з боку мирного населення, яким ісламісти прикриваються як щитом від ізраїльської військової відповіді.

Коли по Європі прокотилися демонстрації протесту проти «звірств» Ізраїлю у секторі Газа, а сюжети з прикладами вбитих мирних жителів просто-таки домінували на світовому телебаченні, чомусь мало з тих, хто з таким завзяттям брав участь у демонстраціях протесту, не поцікавились тим, що все це було спровоковано терористами з ХАМАСу. Адже ХАМАС у цій ситуації просто таки користується безпрограшною тактикою – стріляючи ракетами «Касам» по мирним ізраїльським цивільним особам, при цьому використовуючи палестинських громадян як «живий щит».

Кращим прикладом військових злочинів бойовиків із ХАМАСу може слугувати факт, коли їм вдалося направити свої ракети менш ніж 20 кілометрів на південь від Тель-Авіву і поранити дитину. У той же час ХАМАС спровокував напад Ізраїлю на об’єкт ООН, від якого він запускав ракети на ізраїльську територію. У цьому контексті варто пригадати, що тактика ХАМАСу стрільби ракетами зі шкіл, лікарень і мечетей почалася з 2005 року, часу коли Ізраїль припинив свою присутність у секторі Газа.

В ізраїльської сторони існують відеозаписи, де чітко зафіксовано, що терористи з ХАМАСу переміщають свій реактивний гранатомет до школи, сподіваючись, що ізраїльтяни відреагують на це вбивством палестинських дітей у школі. Ця подвійна стратегія ХАМАСу полягає в тому, щоб убити чи поранити якомога більше ізраїльських цивільних осіб під час ракетного обстрілу Ізраїлю без розбору, а також спровокувати Ізраїль на вбивство палестинських цивільних осіб, щоб потім тиражуючи ці матеріали на провідних світових телеканалах, заручитися співчуттям у світі. У цьому контексті ABC, CNN та інші світові провідні телеканали виглядають або легковірними, або неприкритими співучасниками дій пропагандистської машини терористів із ХАМАСу.

Адже використання ХАМАСом цивільного населення як «живого щита» є нічим іншим, як військовим злочином, як і обстріл ракетами ізраїльських цивільних осіб. За кожну людину, котра була використана терористами як «живий щит», несе пряму відповідальність ХАМАС. Але про це неможливо дізнатися від світових засобів масової інформації. І найкращий спосіб уникнути використання палестинців як «живого щита» є визнання міжнародним співтовариством того, що вина в цьому дійсно лежить на терористах з ХАМАС, які експлуатують страждання власного народу заради своєї політичної вигоди. Тільки консенсус міжнародного осуду ХАМАСу, можливо, нарешті приведе до того, що терористичні організації покладуть край цій збоченій практиці.

Стратегія ХАМАСу є надзвичайно цинічною: спровокувати Ізраїль, граючи в російську рулетку з його дітьми, стріляючи ракетами в дитячі садочки, лікарні і по дитячим майданчикам. І водночас відмовлятись будувати бункери для своїх власних громадян і виявляти велику готовність перед телекамерами демонструвати зображення вбитих палестинців. При чому значно перебільшуючи кількість вбитих цивільних осіб та видаючи за «дітей» 16 чи 17 річних бойовиків ХАМАСу, а за «цивільних жінок» – підготовлених у спецшколах жінок-терористів.

Стратегія ХАМАСу спрацьовує, тому що свобода преси дає їм невичерпні можливості. Вона спрацьовує тому, що в порядних людей по всьому світі викликає природне співчуття зображення вбитих і поранених дітей. Коли їм показують ці зображення постійно через миготливі сигнали екранів телевізора, то ці люди схильні реагувати емоційно. Замість того, аби розібратись у тому, чому ці діти вмирають і хто винен, пересічні глядачі телевізора, незалежно від своєї політичної і ідеологічної орієнтації, хотіли би, щоб ці вбивства припинилися, не більше. Й вони звинувачують тих, чия зброя призвела безпосередньо до загибелі, а не тих, хто своїми свідомими агресивними діями проти цивільних ізраїльських громадян навмисне спровокував насильство, щоб отримати політичні дивіденди.

На загал, організація протестів по всьому світу виглядає як цілеспрямована і проплачена акція, скоординована з одного центру. Адже протести починаються лише тоді, коли це вигідно ісламським фундаменталістам. Для прикладу: у перший день ізраїльської операції у секторі Газа було вбито близько 30 палестинців. Маже всі вони були бойовиками ХАМАСу. Почалися протести. І в той же день у мечеті в Іраку загинуло 40 ні в чому невинних мусульман. Але протестів немає. Логіка дійсно дивна. Чи це означає, що іракських мусульман не жаль і вони вбиті правильно?

У Судані радикальні ісламісти знищили, між іншим, сотні тисяч чорношкірих християн, однак світ на це ніяк не реагує. Протестів практично немає. А деякі країни, між іншим, просто-таки захлинаються від реклами своїх дуже й дуже християнських цінностей... І при цьому, коли араби і мусульмани вбивають велику кількість інших арабів та мусульман в міжплемінних війнах, діють одні стандарти. А коли єврейська держава, в цілях самооборони, змушена вбити порівняно невелику кількість мусульман і арабів, тут же задіюється цілком інший стандарт.

Якщо уважно почитати арабську пресу, то складається враження, що більшої мрії в арабського соціуму, як знищити Ізраїль, просто не існує. Ось що, наприклад, пише сирійська газета Al-Ba`ath: «Звірствами в секторі Газа не вдалося нав’язати свої умови мужньому палестинському опору. Смерть і руйнування спрямовані на ліквідацію палестинського народу. Сирія і надалі буде підтримувати палестинський арабський народ і підтримувати його в боротьбі за звільнення їхніх окупованих територій, відновлення їхніх законних прав на створення своєї незалежної держави зі столицею в Єрусалимі і повернення біженців». При цьому повністю ігнорується той факт, що власне арабська Палестина – західний берег Йордану – не бере участі у конфлікті, а законний президент Палестини Аббас був силою вигнаний ХАМАСом із Гази...

Реальна причина конфлікту в Газі – проблема біженців. І це – яскравий приклад того, як працює індустрія брехні. Адже у світі 38 мільйонів осіб пройшли через процес обміну територіями і населенням, причому багато з них – якраз у ті часи, коли агресивні арабські режими напали на тільки що створену єврейську державу, аби знищити її. У результаті провалу цієї агресії палестинці перетворилися на біженців. І ось тепер багато хто у світі прагне увічнити проблему біженців – замість того, щоб вирішувати її тим чи іншим шляхом. Адже існування впродовж шести десятиліть таборів біженців – це просто абсурд. За бажання арабські країни з міжнародною допомогою давно вже могли вирішити це питання. Але вони цього не роблять і не збираються робити. Оскільки «біженці» – це їхній козир у «священній» боротьбі за знищення Ізраїлю.

І що цікаво: арабський Єгипет блокує кордон з Газою з великим заповзяттям, не дозволяючи надходження харчів чи ліків, – тільки контрабандна зброя чомусь підземними тунелями надходить звідти для потреб ХАМАСу...

Власне, більше, аніж за 60 років подібного непримиренного протистояння мало б бути вже зрозуміло, що знищити Ізраїль не вдасться ніколи. І якби палестинці дійшли до усвідомлення того, що Ізраїль існуватиме на цьому місці на своїх історичних землях за будь-яких (навіть і за найбільш несприятливих умов), то вони б, урешті-решт, мали прийти до усвідомлення того, що економічний зиск і прибутки від мирного співіснування поруч зі своїми ізраїльськими сусідами набагато переважають втрати від конфронтаційного нагнітання ситуації у найближчі 50 чи 100 років. Ізраїль перемогти неможливо – з ним можна лише домовитися про мирне співіснування. Чим швидше помірковані арабські сили, всупереч арабським нацистам, публічно це визнають, тим краще буде для всіх. А передусім – для справді багатостраждальної більшості палестинського народу...