Православні нехристі і «газове Різдво»

355 років тому полковник Іван Богун на старшинській раді у Переяславі категорично відмовився присягати московському цареві і наполягав, що цього не слід робити нікому з українців. Аргумент полковника Богуна був зовсім не політичний, а, як би сьогодні сказали, культурно-світоглядний: московіти тільки прикидаються православними християнами. Насправді ж вони люті язичники, які не шанують Істину, Слово і Любов.

Погодьтеся, аргумент сильний, навіть на нашу добу, - і хоча на нього тоді не зважили, та не забуваймо, що перед тим Богдан Хмельницький уже перейшов був у підданство до султана Оттоманської Порти, і тільки небажання султана прислати війська на допомогу козакам призвело до того, що у "братерській єдності" із цією імперією Україна пробула тільки рік...

Не будемо схоластично дискутувати, чи мав рацію 355 років тому полковник кальницький і вінницький Іван Богун. Зрештою, навіть якщо тоді він (добре обізнаний у богослов‘ї, як і більшість козацької старшини) мав рацію, то з плином часу ситуація могла змінитися на краще. Звернімося до сьогодення, закарбованого Інтернетом.

І почнімо із російського сайту "Мир религий", з його редакційної статті:

"После 40 дней Филипповского поста наступило радостное время рождественских святок – двенадцать святых дней, завершающихся праздником Крещения Господня. Все эти дни верующим людям подобает славить Рождество Христово. В эти дни появление в грешном земном мире Спасителя празднуют многие Церкви, живущие по юлианскому календарю. Они представляют почти 300 млн православных христиан, рассеянных по всему миру.

"Небо и земля ныне торжествуют! Ангелы и люди весело ликуют! Христос родился! Бог воплотился! Ангелы поют, славу воздают", - так прославляется праздник в одной из рождественских колядок.

По традиции христиане в эти дни посещают святые места, жертвуют бедным, навещают немощных, обмениваются подарками. Обычай рождественских приношений связан с событиями Вифлеемской ночи, когда волхвы принесли Богомладенцу золото, ладан и смирну. Эти дары сохраняются до сих пор в одном из монастырей Святой Горы Афон.

Рождество, так же, как и другой великий праздник – Воскресение Христово, принадлежит к числу тех явлений духовной жизни, где традиция религиозная, тесно переплетаясь с народными обычаями, образует традицию общекультурную, существующую уже на протяжении двух тысячелетий. И жесты ложной политкорректности, о которых порой приходится слышать, - жесты, основывающиеся на нелепом страхе "оскорбить" чувства приверженцев других религий, вряд ли сможет свести эту традицию на нет.

Вне всякого сомнения, главное содержание нынешнего праздника – радость. Для человека религиозного, слушающего учение Церкви, земное воплощение Сына Божия является необходимым условием и первой ступенью спасения человека. Христос, единосущный Отцу по Своему Божеству, становится таким образом единосущным нам по человечеству и знаменует начало нового творения, Нового Адама, призванного спасти и заменить Собою Адама ветхого. Не случайно в празднике Рождества Христова подчеркивается его тесная связь с тайной Спасения.

Однако и людям менее религиозным праздник Рождества может внушить радость и надежду, как внушает добрые чувства рождение ребенка, появление на свет нового человека.

Радость и доброта стала содержанием великих произведений искусства, посвященных Рождеству – икон, полотен фресок, созданных кистью замечательных мастеров живописи разных времен и народов.

Радостью проникнуты и замечательные церковные рождественские песнопения, и народные колядки, и английские Carols, и немецкие Weihnachtslieder. Добротой проникнуты рождественские новеллы Чарлза Диккенса, Федора Достоевского, Сельмы Лагерлеф".

http://www.religio.ru/arch/18Jan2009/news/17909.html

А ось що говорить про Різдво Христове знаний український релігієзнавець, доктор філософських наук Віктор Єленський:

"Різдво виламується зі стрункої ієрархії схеми, в якій увесь рух є наслідком сліпої механістичної взаємодії елементів матеріального світу. Але, разом із тим, Різдво не тікає зі світу, воно належить і йому також. Боголюдина, сказав колись Трьольч, це одночасно і історичне явище і позачасове чудо, чудо спасіння, космізм у історичній оболонці. Боголюдина влаштовує всесвіт, але вона перевтілює і цей малий світ. Вона руйнує загорожі між суспільними клітинами, які будувалися на вигнанні „інших" і ставить любов вище за міф і ритуал, власне, вище за все інше. Боголюдина руйнує одвічну традицію, у запоморочливо глибоких засадах якої презирство до неповноправного, і несе у світ вселюдську єдність та, водночас, особистісний первінь. Усе шаленство світу, всі його несумісності й зіткнення бунтують у людській душі, виливаючись назовні радістю чи трагедією.

„Людина за природою зла", - проголошував у своєму моральному пафосі великий Кант. „Нашій природі потенційно притаманно добро", - заперечував йому Фромм. Різдво – це подолання злого і плекання Божого відблиску у людській душі. Це, зрештою, торжество сенсу і перемога людини, яка вже ніколи не буде безпорадним пішаком на безладній шахівниці, де сліпі сили стихії розігрують свою моторошну партію. Маленький Спаситель, над яким досхочу попотішилися блискучі античні: мислителі і напівписьменні агітпропівці, таки приходить у світ і це стосується кожного.

Це все про глибинний сенс і фінальний зміст, а не про форми. Різдво – це про буття, а не про календар, порядок запалення свічок і молитовні формули. У тому світі, де християнином більше не треба було прикидатися, а можна було просто їм бути, Різдвяна подія повернула була собі тремтливу тугу за святинею і майже фізичне відчуття спілкування з Богом. „Туга за тугою" – так можна передати нинішнє відчуття християн, які проривалися на Різдвяні відправи через кордони активістів і платили штрафи за колядки. Вони скаржаться, що за півтора десятиліття в країні виросла ціла генерація християн, для якої Різдво – це мінімум духовного горіння і максимум розваг.

Але, як відомо, Віфлеємська зірка сяє і для тих, хто має дуже приблизне уявлення про те, що сталося під цієї зіркою понад дві тисячі років тому; Нам важко наблизитися до безмежжя і величності істини, заповіданої Спасителем, але від цього вона не перестає бути істиною. Народжений поміщає ядро природи в людське серце та починає оновлення і природи, і серця. А щоби повірити Богові й природі, - писав колись Тертуліан, - повір своїй душі, і тоді виявиться, що ти і в себе повіриш".
http://www.radiosvoboda.org/content/Article/925280.html

Ну, а тепер про практику втілення високих християнських засад у дні передріздвяного посту, коли душа має очищатися від суєтності світу, і у сам світлий день Різдва Христового:

«Довідка щодо припинення поставок природного газу на прикордонних газовимірювальних станціях (ГВС) на вході в ГТС України, розташованих на території Росії (за київським часом):

1.01.2009р.

9:00 припинено подачу газу через ГВС Сохрановка
11:20 припинено подачу газу через ГВС Суджа (Ду1200) (транзитний коридор на ГВС Дроздовичі – країна Польща)

5.01.2009р.

9:55 припинено подачу газу через ГВС Писарівка (Ду 1400) (транзитний коридор на ГВС Ужгород – країни Словаччина, Чехія, Австрія, Італія, Німеччина, Франція; ГВС Теково – країна Румунія)
10:55 припинено подачу газу через ГВС Платово
19:30 припинено подачу газу через ГВС Валуйки (транзитний коридор на Балкани ГВС Орловка – країни Румунія, Болгарія, Туреччина, Греція, Македонія, Молдова)

07.01.2009р.

07:44 припинено подачу газу через ГВС Суджа (Ду1400): транзитні коридори Уренгой-Помари-Ужгород, Прогрес, Єлець-Кременчук-Тираспіль-Ізмаїл, напрямок ГВС Ужгород – країни Словаччина, Чехія, Австрія, Італія, Німеччина, Франція; ГВС Берегово – країна Угорщина, ГВС Орловка – країни Румунія, Болгарія, Туреччина, Греція, Македонія, Молдова".

http://www.utr.tv/news/?id=18749

Зверніть увагу – саме вранці на Різдво за Юліанським календарем, коли православні вітають один одного: "Христос народився!", Кремлем (чи, що те ж саме, "Газпромом") відключений газ, який ішов до православних Румунії, Болгарії, Греції, Македонії, Молдови (Україні, як відомо, він був відключений раніше). От такий своєрідний різдвяний подарунок від нащадків тих московітів, про яких говорив полковник Іван Богун.

Це не дивно, вважає російський священик о. Яків Кротов. І ось чому:

"Сегодня Россия покрыта сетью православных храмов и организаций, в них, пожалуй, миллионов десять человек - но ведь и подданных у России в два раза меньше. Многочисленные "партейцы православия" издают (не читая, впрочем) множество книг, проводят съезды ("соборы", "чтения"), паломничества, конференции. Для большинства из этих людей я и подобные мне – враги православия, раскольники, предатели, одиночки-сектанты или пятая колонна внутри единственной верной церкви (не всех выпихнули из "лона матери-Церкви", как выпихнули многих, тщательно делая вид, что всего лишь совершают земные поклоны).

Пройдёт немного времени и, можно надеяться, всё это изобилие так же расточится, как бесы от молитвы, как коммунизм от капитализма... Как сейчас никому неинтересны утонченные дискуссии о производительных силах и производственных отношениях, о третьих и четвёртых интернационалах, так станут неинтересны и смешны споры об ипостасях и канонических территориях. Люди, чьи книги устилают церковные лавки, будут так же забыты, как лауреаты ленинских премий.

...Всё-таки православие – при всех попытках превратить его в такое же милитаристское и тоталитарное чудище, каким был коммунизм – есть прославление Христа. Не равенства, не Ленина, не морковки за горизонтом, а Христа. Для коммунизма гибель коммунистической России оказалась смертельным ударом. Для православия гибель православной России будет благодатью и воскресением, и у многих людей наконец-то прочистится дорога к вере без привкуса партии".

http://www.svobodanews.ru/Article/2009/01/11/20090111000037350.html

Що ж, історичний оптимізм о. Якова Кротова ґрунтується на вірі у силу Божу та в необхідність очищення російського православ‘я від чинного до сьогодні поєднання із самодержав‘ям. Будемо сподіватися, що так воно і буде, а тому Різдво по-московськи не пов‘язуватиметься у навколишніх народів ані з нашестям стрільців із рейтарами, ані з перекритим "по-братньому" газовим вентилем, - і що пристрасні ламентації полковника Івана Богуна назавжди залишаться не більше, ніж історичним документом...

Сергій Грабовський,

кандидат філософських наук,

член Асоціації українських письменників