Поки грім не гряне...

Однією з традиційних вад української політики є невчасність реагування на виклики, що їх ставить ситуація. Іноді відсутність реагування буває цілком усвідомленою стратегією: мовляв, не чіпати болючу тему, не робити їй зайвого розголосу, не роздмухувати напруженість – проблема візьме й якось владнається сама по собі. Час, мовляв – то найкращий лікар. От саме так зазвичай ставилися до проблеми міжетнічних стосунків в Україні: тривожні сигнали лунали й лунали, але всі вважали за найкраще не звертати на них уваги. Мовляв, в Україні міжетнічних суперечок немає й бути не може, а всі конфлікти, що трапляються, є «окремими недоліками», й не більше. «Если кто-то кое-где у нас порой».

І от сталися події в Тернополі. На час написання цієї статті невідомо, чим вони закінчилися. Та й мова піде зовсім не про те, хто виграє, а хто програє в даній конкретній ситуації. Мова піде про інше: запущені хвороби, коли їх не намагалися вчасно лікувати, призводять до ситуацій, які вже неможливо безболісно відіграти назад.

Біда не в тім, що скасування виборів до Тернопільської обласної ради вилилося в черговий виток протистояння всіх з усіма. Біда в тім, що тернопільська ситуація шаховою мовою зветься цугцвангом – тобто, хоч що роби, а буде тільки гірше.

Якщо провести вибори, їх виграє ВО «Свобода». Із її вимогами повернути до паспортів графу «національність» та привести етнічний (за паспортом) склад органів влади у відповідність до «процентної норми». От цікаво, як ці квоти узгоджуватимуться з демократичними виборами, якщо більшість отриманих голосів за «неправильної» національності не означатиме перемоги? «Усі біди України в тому, що в економіці та політиці надто багато етнічних неукраїнців», - ото й є нехитра ідеологія «Свободи».

Трішечки зупинімося на цьому. Ставлення до людей не за їхніми особистими моральними та професійними якостями, а за анкетними даними – це ми вже проходили. Саме на цьому ґрунтувалася кадрова політика в СРСР. Ніде в розвинених країнах такого немає. Призводило це, зокрема, до того, що національність абітурієнтів, а не їхні знання, часто-густо ставали вирішальними щодо того, кого приймати в інститут, а кого не приймати. В СРСР люди різного етнічного походження мали різні права – й із цим навряд чи хто зможе не погодитися.

А може, запровадження графи «національність» справді допоможе зберегти українську націю та охороняти права українців на мову, культуру тощо? Аж ніяк. Симоненко, Марченко (той, що разом із Вітренко), Грач, Кучма, Бакай, Медведчук – усіх їх, за теорією «Свободи», треба оголосити українськими патріотами. І Азаров виглядатиме як полум’яний борець за українську мову: в юності він носив козацьке прізвище Пахло, а Азаров він – за дружиною. А от Терьохіна, Соболєва, Єханурова й багатьох інших українських патріотів буде оголошено ледь не «ворогами народу». А хто з росіян стане «другом України», а хто «ворогом» - патологічно антиукраїнський «щирий українець» Доренко чи «етнічно сумнівні» Каспаров та Новодворська?

Якби в Російській Імперії в паспортах була графа «національність», то Пушкін був би ефіопом, Лермонтов – шотландцем, Карамзін – татарином, Фонвізін – німцем, і так далі, й тому подібне. Ідеологи мали б усі підстави трубити про «торжество інтернаціоналізму», хоча насправді нічого ані ефіопського, ані шотландського, ані татарського, ані німецького – окрім гіпотетичного запису в паспорті – згадані класики не мали; ані мов своїх пращурів вони не знали, ані звичок їхніх не мали. У душі всі вони були росіянами.

Отак може вийти і з ідеологією «Свободи»: українська мова та культура занепадатимуть, зникатимуть – але з погляду записів у паспорті все буде гаразд. «Українська нація розквітає!» - рапортуватимуть тягнибоківці. Тільки в паспортних столах виникнуть тарифи на хабарі за «правильний» запис.

Ідеологія «великої Росії – третього Риму» ґрунтується на переконанні: всі без винятку росіяни є носіями світового добра, ледь не святими, а всі біди Росії – від інородців та іноземців. Саме цю теорію, тільки стосовно України та українців, старанно копіюють тягнибоківці. Годі, звісно ж, і сподіватися, що ця теорія допоможе знайти реальні шляхи подолання реальних проблем. Але як назвати копіювання «українськими патріотами» заіржавілої великоросійської дурні? Оце й є малоросійство, й ніяк не інакше. Малороси, не українці за переконанням – от хто такі тягнибоківці.

Доводиться чути: «Свобода» декларує й багато цілком здорових ідей. Цілком можливо. Тільки от важко знайти в історії бодай одну тоталітарну силу, яка, окрім людиноненависницьких, не декларувала б жодної здорової ідеї. Річ лише в тім, що аудиторія сприймає передусім людиноненависництво, яке, деклароване посеред здорових ідей, саме намагається мімікрувати під здорове. Але, тільки-но здорові ідеї вступають у колізію з анти людськими – як анти людські перемагають. Боротися з «жидами та москалями» виявляється важливішим за боротьбу з корупціонерами. 

Та й це ще не все. Перед попередніми парламентськими виборами «Свобода» поширювала «списки євреїв». І це вже дуже нагадувало гітлерівський нацизм. До того ж, до тих списків потрапляли всі кому не ліньки – аж до Чорновола та Драча, були там і будівничий мечетей Ахметов, і Порошенко – випускник факультету міжнародних відносин, куди євреїв за радянських часів не брали принципово ані під яким виглядом. Залежно від кон’юнктури, євреями «виявлялися» то Ющенко, то Тимошенко. А отже, будь-кого, хто чимось не влаштовує «Свободу», вона може оголосити «етнічно неповноцінним», а отже, «ворогом народу». До такого не додумався навіть Гітлер...

Важко навіть уявити, що буде, якщо «Свобода» переможе бодай в одній області. Тоді цього джина вже точно не заженеш назад до пляшки. Принаймні, розкол українського суспільства набуде вигляду прірви – адже тінь агресивного шовінізму ляже на всіх тернополян і, ширше, галичан. А може, й на всіх тих, хто підтримує не комуністів і не Партію регіонів. А ще ті самі ПР та КПУ почнуть звинувачувати членів нинішньої коаліції: мовляв, вони – такі самі, бо допустили «Свободу» до влади. І багато хто їх почує.  

А якщо не проводити ці вибори? Передусім, хоч як крути, а скасування виборів дуже нелегко переконливо аргументувати. Адже за час між груднем, коли ці вибори було призначено, та березнем, коли їх було скасовано, насправді не сталося нічого особливого. Та й тоді, у грудні, було призначено понад 70 різних виборів до різних місцевих рад, тепер же скасували лише тернопільські.

Досить часто доводиться чути: мовляв, надворі криза, не час для виборів, від них – самі лише витрати. Але що це означає? Якщо трохи розвинути цю логіку, вийде: навіть якщо чинна влада (в регіоні чи в державі – не має значення) провалила геть усе, переобирати її однаково зась. Влада продукуватиме кризу, а криза продукуватиме продовження повноважень влади – красиво виходить, еге ж? Звідси вже зовсім недалеко до тверджень про святість влади, про даність її Богом, про її зверхність над суспільством. Ні, не переконує. Та й небезпечно: може знайтися чимало політичних сил, які саме на скасуванні всіх виборів і наполягатимуть. Пригадуєте Кучму з його «коней на переправі не міняють»?

Скасування виборів підриває авторитет демократичних сил та додає голосів «Свободі». Хай навіть тепер вибори не відбудуться, але ж коли-небудь вони будуть! А тепер запитання: хіба в офіційній риториці «Свободи» раніше не було нічого такого, що будь-який суд без вагань кваліфікував би як розпалювання міжнаціональної ворожнечі? Було, скільки завгодно. Але ні – ніхто не подавав до суду, ніхто з політиків не давав оцінок діяльності цієї сили. Ніхто не хотів чіпати болючу проблему тоді, коли було ще не пізно, коли тягнибоківці ще не мали шансів вигравати вибори. Ніхто не вів контрпропаганду, ніхто не показував хибність ідей «Свободи», їхню неспроможність врятувати Україну (не кажучи вже про їхню аморальність). Державний страусизм – от що демонстрували демократи.

Що тепер робити? А от не знаю. Може, заявити прямо: не можна допускати до влади подібну політичну силу, демократія та права людини в небезпеці? Пізно: симпатики Тягнибока не сприймуть тепер ніяких аргументів. Тим більше що жоден суд не визнав ідеологію «Свободи» небезпечною, жоден демократичний політик раніше, до виборів у Тернополі, не акцентував на цьому увагу.

Може, дозволити «Свободі» перемогти – хай, мовляв, дискредитують себе, як Черновецький у Києві? У тому й біда, що подібні до «Свободи» політичні сили не так легко викривають себе – принаймні, Тягнибок завжди виправдовуватиметься тим, що його сила не прийшла до влади на загальнодержавному рівні. Ретельно відстежувати та присікати всі антизаконні заходи нової обласної влади? Це тільки додасть Тягнибокові аргументів: мовляв, у Києві засіла антиукраїнська влада, яка утискає справжніх патріотів.

Хворобу було запущено. Тепер не вийти з ситуації без втрат. Оце й має стати уроком Тернополя.