Скандал, мов пісня?

Загроза прийшла звідти, звідки не чекали. Цілком може статися, що цього року Україна не візьме участі в пісенному конкурсі Євробачення, який у травні має відбутися в Москві.

Цілком може виявитися: фінал відбіркового конкурсу, що відбувся в київському палаці “Україна” 8 березня, буде визнано проведеним із порушеннями й таким, результати якого є нечинними. У такому разі Україна забезпечить собі “почесне” місце в історії Євробачення: досі жодна країна не пропускала конкурси через домашні скандали. Точніше, один прецедент усе ж таки був: 2006 року так і не було визначено учасника від Сербії та Чорногорії. Але ця держава розпадалася, і тому сербська частина журі завалювала артистів від Чорногорії, а чорногорська – від Сербії. Наступного, 2007 року Сербія та Чорногорія взяли участь у Євробаченні вже як окремі держави. В Україні ситуація склалася зовсім інакша, тож ми маємо всі шанси продемонструвати Європі таке, чого та не тільки не бачила, а й подумати про що не могла. “Де двоє українців, там непримиренне протистояння”, – такий імідж, імовірно, може міцно закріпитися не лише за нашою політичною елітою, а й загалом за нашою країною та українською нацією.

Суть справи от яка. Конкурсантку Анастасію Приходько не допустили до фіналу через те, що представлена нею у півфіналі пісня не відповідала вимогам: оприлюднено її було раніше за 1 жовтня 2008 року, та й тривалість її більша ніж три хвилини. У відповідь на ці звинувачення сама Приходько та її український продюсер Олена Мозгова заявили: ніде не прописано, що ці вимоги мають стосуватися півфіналу; на фінал співачка нібито готувала іншу пісню. А ще Приходько та Мозгова заявили, що членом журі не має права бути продюсер, чиї підопічні беруть участь у конкурсі. Стосувалося це Олександра Пономарьова (до того ж колишнього чоловіка Мозгової, з яким вона розлучилася аж ніяк не мирно): у відбірковому конкурсі брали участь співачки Іра Пойзен та Торі Джой, яких він продюсує.

Приходько та Мозгова подали до суду, який заборонив проведення фіналу відбіркового конкурсу 8 березня. Усупереч цьому рішенню, фінал було-таки проведено. 17 березня – граничний термін, коли має бути визначено учасників Євробачення від кожної країни. Якщо Європейська мовленнєва спілка не визнає результатів фіналу, проведеного всупереч судовому рішенню, переграти його вже неможливо.

Між тим, Анастасія Приходько взяла участь у російському відбірковому конкурсі й перемогла, випередивши співачку, яку вважали фавориткою, – Валерію. Тепер вона представлятиме Росію з піснею, написаною її російським продюсером Константином Меладзе на слова естонської поетеси Діани Гольде. Пісня є двомовною: куплети Приходько співатиме російською, тоді як приспів – українською. Меладзе оголосив пісню своєї підопічної ледь не “гімном дружбі наших народів”: він, етнічний грузин, є громадянином України, громадянкою України є й сама Анастасія Приходько. Попри це, вона є переможницею російської “Фабрики зірок” і відома саме як російська співачка.

Анастасія Приходько буде другою представницею Росії на Євробаченні, яка після 1999 року (коли було знято вимогу співати лише мовою своєї держави) виконуватиме пісню не англійською мовою. Уперше ризикнув це зробити дует “Тату”, який 2003 року співав російською та посів третє місце. Найближча конкурентка Приходько – Валерія – збиралася їхати на конкурс із англомовною піснею. Утім, варто згадати, що виконавиця “Маленьких часиков” починала свою співочу кар’єру на початку 1990-х років із іміджем “першої російської співачки, що співає англійською”, а найпершим її хітом була пісня “I Love New York”.

Натомість дотепер ніхто з представників України на Євробаченні не співав інакше, ніж англійською. Абракадабра Вєрки Сердючки теж включала англійські фрази, та й скандальне “Лаша тумбай” таки дуже нагадувало англійське “Russia Goodbye”. Можливо, ще й через це “Ґринджоли” здобули 2005 року лише 19 місце: надто вже штучним, недолуго-фарсовим виглядав гімн Помаранчевої революції в англомовному варіанті, надто вже старанно намагалися хлопці вимовляти незвичні й навряд чи зрозумілі слова – звідки вже було взятися експресії! Та й Олександр Пономарьов 2003 року, співаючи англійською, виглядав мов учень на іспиті, через що й отримав 14 місце. От і тепер із чотирнадцяти учасників фіналу відбіркового конкурсу лише Годо співав українською. Усі решта – англійською. Чи то, радше, тим, що вони дуже хотіли видати за англійську.

Але повернімося до Анастасії Приходько. Вона та її продюсерка, попри перемогу на російському конкурсі, і далі намагаються опротестувати результати українського. Навіть листа Президентові написали. До честі Ющенка, він досі не втрутився в суперечку, хоча повідомляють, ніби Мозгова є подругою Віталіни Ющенко. Така активність, яка вже однаково не зможе відновити справедливість (бо довелося б перегравати не лише український, а й російський конкурс), змушує запідозрити, що в цьому є неабияка доля розрахунку. Анастасія Приходько виступатиме на Євробаченні, будучи загальновідомою, – хай навіть ця відомість і буде скандальною. У ролі ледь не “жертви українських націоналістів”. Немає сумнівів, що роль “жертви хохлів” дуже допомогла Приходько перемогти у російському відбірковому конкурсі. Російський інтернет тепер переповнений твердженнями, буцімто Приходько в Україні дискваліфікували за російську мову її пісні. Судячи з інтернет-форумів, серед української публіки вже сьогодні є дуже сильним прагнення “вибачитися перед Приходько”, віддавши їй свої голоси. Наявність україномовного приспіву ще додасть їй голосів українців. Та й Росія отримає позитивний імідж: російська співачка співатиме українською! Про який, мовляв, шовінізм ви ведете мову?!

Узагалі-то, мовні експерименти вже були. 2006 та 2007 років представники Польщі по одному куплету своїх пісень співали російською. Це не допомогло їм отримати голоси від росіян. 2007 року латвійська група “Бонапарті ЛВ” співала свою пісню італійською. Це теж не додало їй голосів – тим більше що Італія не бере участі в Євробаченні. Того ж таки року румунська група “Тодомондо” співала шістьма мовами, зокрема й російською. Результат також був невисокий. Торік представники Естонії співали німецькою, фінською та сербською. Підсумком було одне з останніх місць навіть у півфіналі. Проте, коли йдеться про Україну та Росію, все може бути інакше. А от Україна від Росії може отримати вкрай мало голосів: мовляв, образили ви нашу Приходько, тож і не проголосуємо за вас. Саме в Росії голосування за ідеологічними мотивами є дуже сильним, причому не лише серед пересічних глядачів, а й серед журі. (Цього року половину голосів від кожної країни даватиме інтерактивне голосування глядачів, іншу половину – журі; цей крок покликаний запобігти “сусідському голосуванню”.)

А Україну на Євробаченні представлятиме Світлана Лобода. Від самого початку її вважали за найреальнішу претендентку на перемогу у відбірковому конкурсі. Іншими претендентами вважали групу “Нікіта” – утім, перед самим фіналом вони знялися з конкурсу й виступили як гості. “Після підписання контракту з усесвітньо відомими компаніями вони стануть світовими зірками!” – оголосили ведучі трансляції фіналу. Судячи з виступу “Нікіти”, сподіватися на це зарано: красиві, фактурні дівчата бурмотіли в мікрофони щось до неможливості невиразне.

Узагалі ж, виступи конкурсантів здебільшого не вразили. Майже не було свіжих мелодій, нестандартних аранжувань, оригінального виконання. Кліпова естетика – от що панувало на конкурсі. Коли не так уже й важливо, що і як співає артист, головне – балет, декорації та режисерські вигадки. Коли можна дивитися, але не обов’язково слухати.

Зізнаюся: я сам уболівав за Світлану Лободу. Принаймні доти, доки вона не виступила. Коли ж виступила... Так, у харизматичності їй майже не було рівних. От тільки Лобода є майстринею виконання темпових, експресивних, дещо епатажних пісень. Пісня “Be My Valentine” не видалася ані надто темпераментною, ані надто експресивною. Енергійність виконання Лободи вочевидь перевищувала енергійність, закладену в саму пісню, а через те видавалася надлишковою, не зовсім доречною. Враження, що залишилося, можна назвати “ефектом Валерія Леонтьєва”: артист докладає всіх зусиль, аби добре виконати пісню, яка сама по собі є дуже посередньою. Можливо, за два місяці співачка знайде в пісні якусь родзинку – але станом на сьогодні вона не вражає. І знову закрадається підозра: чи не бажання співати неодмінно англійською змусило Лободу “економити” на пісенному матеріалі, виконуючи простенький текст під простеньку мелодію?

Після конкурсантів виступили артисти, що представлятимуть на Євробаченні Велику Британію, Білорусь, Польщу та Литву. Британка, полька та литовець повезуть до Москви ліричні, повільного темпу пісні. Саме такі перемагали два останніх роки – тож багато конкурсантів роблять ставку на ліричність. Якщо лірики виявиться забагато, танцювальна пісня Лободи може отримати непогані шанси на успіх. Навряд чи на перемогу, але на досить високе місце. Але надто вже стандартна вона. На превеликий жаль, в українській поп-музиці простежується сумна тенденція: дедалі частіше артисти стають співаками однієї пісні. Світлана Лобода так і не проспівала нічого, що зрівнялося б із її хітом “Мущина, отдай свой мащина”. Вершинами Гайтани так і залишилися “Самотня босса” та “Танці”. Лама так і не змогла повторити успіх “Мені так треба”. Так, усе решта – непогане, добротне, але тієї яскравості, неочікуваності, що відзначали перші хіти цих співачок, більше немає. Увірвавшись на сцену, мов свіжий вітер, далі вони рухаються немовби за інерцією.

А може, причина в іншому? Може, причина в наших телебаченні та радіо? Руслана перемогла на Євробаченні, Вєрка Сердючка, Ані Лорак, та й Тіна Кароль посіли високі місця. Але однаково в українському ефірі вони – лише фон для російських зірок. Вони не можуть і ніколи не зможуть посісти провідні місця в українському ефірі, ніколи не стануть зірками найпершої величини. Бо – не російські. Бо не пройшли становлення у Москві. Жанна Фріске, Наташа Корольова та й сама Валерія – вони завжди будуть “зірковішими”. А ще наші телеканали часто транслюють концерти з Москви, церемонії вручення російських музичних премій. Київських концертів та церемоній провідні телеканали не транслюють...

Що ж до учасників українського конкурсу, то особисто для мене відкриттям стала Торі Джой. І вишукане шоу, і неперевершений вокал, і нестандартна, енергійна пісня – все це було в неї. Була й артистична індивідуальність. Але не лише глядачі, а й журі не включило її навіть до трійки переможців. Невже професійне журі так само, як і глядачі, перебуває у полоні добре розкручених імен?

Журі – це був чи не найбільший сюрприз трансляції фіналу. Керівник НТКУ Василь Ілащук навіть не зміг зрозуміти змісту запитання, яке задала йому одна з ведучих: вона спитала про нову систему голосування, а він почав відповідати, як відбирає й відбирала конкурсантів Україна, а потім дуже довго говорив ні про що – але дуже патетично. Зворушили його згадки про “Європейську мовну спілку”: до відома пана Ілащука, ЄМС (EBU) не має ніякого стосунку до філології та лінгвістики й насправді є Європейською мовленнєвою спілкою. Керівник національної телекомпанії, взагалі-то, мав би про це знати.

Інший член журі, Тарас Петриненко, заявив: “Я – не фанат Євробачення, але я голосував за тих, хто з найбільшою ймовірністю може виграти, принести Україні перемогу. Хай навіть мені до душі були інші конкурсанти”. Якщо розшифрувати його слова, вийде: Петриненко не цікавиться Євробаченням, не дуже знає, що воно таке, але оцінював виступи, виходячи з уявних, міфічних критеріїв того, чого він не уявляє. Нічого собі метод!

А чи міг Олександр Пономарьов обстоювати ту саму Торі Джой, якщо є її продюсером? А якщо й міг, чи дослухалися до нього, чи не вважали його аргументацію за суб’єктивну, небезкорисливу, заангажовану?

От ми й підійшли до запитань. Як, хто та за якими параметрами відбирав членів журі? Чи довго ще Україна робитиме ставки на російських артистів, хай і з українськими паспортами? Чи довго ще ми вважатимемо, що все першокласне – лише в Москві? І, нарешті, Євробачення – то конкурс пісні. Оцінюють на ньому не вокальні дані конкурсантів, не їхній творчий потенціал, а конкретні пісні у виконанні конкретних артистів – отут і зараз. То чи правомірно проводити відбірковий конкурс, на якому, як виявляється, аж до півфіналу можна співати зовсім не ті пісні, які конкурсанти планують повезти на Євробачення? Який тоді сенс у такому відбиранні?

Торік пісня Ані Лорак принесла їй друге місце. Чи часто вам доводилося чути її після конкурсу? Чи взагалі часто наші співаки вдома виступають із англомовними піснями? То що ж, виходить, що везуть на Євробачення вони пісні одноразового використання – проспівати й забути?

Цього року Францію представлятиме Патрісія Каас. Багато хто вже зараз віддає їй перемогу: мовляв, за її участі іншим нема на що сподіватися. Видається, панікувати зарано. Зірки минулих років, тим більше десятиліть, як правило, не перемагають. Та й, якщо розібратися, чи так уже багато справді цікавих пісень проспівала Каас? Почекаймо два місяці – тоді й побачимо.