Довіра і гроші: банки і вкладники у кризову добу

Коли політики ведуть мову про стабілізацію банківської системи, вони зазвичай наголошують на потребах промисловості, транспорту, міських господарств, аграрного сектору тощо. А тим часом пересічні громадяни, так звані «фізичні особи», є далеко не останніми учасниками тієї гри, що ведеться навколо банків. Ба більше: це – одні з головних гравців. Бо ж фізичні особи – це не лише тримачі кредитів, а й вкладники депозитів, які дають банкам готівкові кошти для фінансових операцій, це й ті, хто міняє валюту, проводить через банки різні платежі і, нарешті, одержує через них зарплати, пенсії та стипендії плюс перекази з-за кордону.

Усі ці операції дають банкам зиск не менший, ніж обслуговування великої індустрії чи зовнішньої торгівлі. І якщо громадяни не зберігають своїх заощаджень у банках, якщо вони тримають удома великі маси готівки, якщо зароблені за кордоном гроші завозяться виключно як сакраментальний cash (та ж сама готівка), то вся фінансова система такої країни постійно перебуває в нестійкому стані і її стабільний розвиток малоймовірний.

Тож що під цим оглядом відбувається сьогодні в Україні?

Чи недорахується банківська система сотень мільярдів гривень?

На перший погляд, катастрофи немає і навіть наближення до неї не видно – так, деякі труднощі. Коли на початку осені 2008 року розгорнулася атака досі не встановлених фінансово-політичних сил на «Промінвестбанк» – один із системотворчих банків України – й почали поширюватися чутки про його банкрутство, індивідуальні вкладники масово кинулися забирати звідти свої депозити. Згодом паніка перекинулася на інші банки, й 11 жовтня Національний банк України заборонив дострокову видачу депозитів в усіх банках держави. І все-таки, попри загадкові навіть для багатьох фахових економістів коливання курсу гривні, основна маса депозитів у банках збереглася.

Але депозити – це не єдині кошти фізичних осіб, що містяться в банках. Є ще й різноманітні вклади, кожен з яких може перебувати в постійному русі (скажімо, якщо це поточний вклад, яким клієнт весь час користується і на який надходять зароблені ним кошти); у середньому їхній обсяг наприкінці 2008 року сягав близько 100 млрд грн.

Іншими словами, кошти фізичних осіб, що перебувають у банківській сфері України (майже виключно – у приватних банках), сумірні з обсягом загальних видатків Державного бюджету на 2009 рік, які становлять 267 320 млрд грн.

Тому зрозуміло, які катастрофічні наслідки не лише для самих вкладників, а й для всієї держави мало би банкрутство бодай частини комерційних банків, особливо великих, системотворчих, чи навіть тимчасова їх нездатність до повноцінної діяльності. Власне, справи погіршилися вже зараз, коли в скрутній ситуації опинились одразу кілька великих банків («Промінвестбанк», «Надра», «Укрпромбанк»), затримуючи видачу депозитів, термін яких уже вийшов, чи взагалі не повертаючи їх вкладникам: мовляв, це – «до особливого розпорядження» Нацбанку. Головне, що з кожним днем зменшується довіра українських громадян до банківської системи; вони знову, як і в другій половині 1990-х, переходять до зберігання відкладених коштів «у панчосі», «під матрацом», «у глечику на городі» тощо. Якщо це стане загальним явищем, банки України втратять величезні фінансові ресурси, без яких кредитування розвитку економіки стане щонайменше проблематичним. Загальне правило фінансового життя може набути в Україні цілком конкретного втілення.

У свою чергу, масове банкрутство банків неминуче призведе до того, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, який поки що ефективно «гасив» наслідки фінансової неспроможності невеликих банків, виявиться нездатним виконати свою місію. Адже у Фонді акумульовано близько 3 млрд грн, тоді як у разі банкрутства «Надр» поверненню фізичним особам за законом підлягають близько 9 млрд, а «Укрпромбанк» має депозитів громадян України аж на 12,7 млрд грн. Якщо ці заощадження щезнуть у нікуди, це, крім катастрофічного падіння довіри громадян до банківської системи і до держави взагалі, призведе й до нового різкого зубожіння середнього класу та його зневіри щодо цінностей ринку, прогресу і демократії.

«Щоб крутилися колеса економіки»: американський досвід

«Довіра» і «кредит» (лат. credere – вірити) – у своїй основі слова одного значення. Нормальна банківська діяльність можлива лише там, де існує довіра громадян до своєї держави та її фінансової системи, суб’єктів господарювання один до одного, зрештою, влади та бізнесменів до рядових членів суспільства, а найманих робітників – до своїх працедавців.

В інших країнах бували й скрутніші часи. Але довіру до банків вміла й чесна влада повертала, попри труднощі. У США під час Великої депресії, коли розорилися сотні банків і мільйони людей втратили свої заощадження, президент Франклін Делано Рузвельт ініціював ухвалення в червні 1933 року закону про страхування вкладів. Страхувалися вклади на суму не більшу, ніж 2,5 тис. дол. (тоді це були дуже добрі гроші). На початку ХХІ століття в США сума застрахованого вкладу дорівнювала 100 тис. дол. У зв’язку з кризою у жовтні 2008 року Конгрес ухвалив рішення тимчасово підвищити цю суму до 250 тис. (хоча три чверті депозитів фізичних осіб – це суми до 100 тис. дол., але головним завданням було швидко повернути довіру всього суспільства до банківської системи).

Кошти створеної 1933 року Федеральної корпорації страхування депозитів (назви змінювалися, але структура існувала) останніми роками формувалися з внесків банків; конкретний розмір цих внесків залежить від поточного стану справ у банку і від рейтингу, який йому надають регіональні і федеральні контрольні фінансові інституції. Сьогодні ж у зв’язку з кризою необхідні обсяги коштів у разі потреби гарантує держава. А в 1930-ті роки, коли банківська система США була нездатна на самостійне гарантування вкладів населення, ці функції держава взяла на себе повністю. Тодішня Корпорація з гарантування приватних вкладів одержувала кошти безпосередньо з державної скарбниці – як безвідсотковий кредит.

Внесок у відновлення довіри американців до банків зробив і сам президент Рузвельт. Щойно ставши на посаду, він зіштовхнувся з майже повним паралічем банківської системи. Конгрес надав президентові потрібні для розв’язання проблем повноваження, але жодні повноваження нічого не варті, якщо немає довіри з боку суспільства. І от 12 березня 1933 року новий глава держави провів свою першу радіобесіду (потім такі бесіди стали правилом для адміністрації Рузвельта – коли треба було пояснити той чи інший поворот у житті США). Мільйони людей почули спокійний і розважливий голос: «Друзі мої, я звертаюся до громадян Сполучених Штатів, щоб трохи поговорити про банки. Я звертаюся до тих, хто розуміє механіку банківської справи, – таких порівняно мало, – але особливо до тієї величезної більшості з-поміж вас, яка користується банками, щоб зберігати гроші і виписувати чеки». Рузвельт не ухилявся від гострих питань, він прагнув обговорити зі своїм народом найскладніші проблеми, не боючись, що «прості люди не зрозуміють», бо «це не їхнього розуму справа». У цьому виступі він просто розповідав, як працюють банки, чому сталася криза й що він особисто робить для її подолання. Йшлося і про роль банків в економіці: «Коли ви вкладаєте ваші гроші в банк, цей банк не ховає ваших грошей у сейф. Він вкладає ваші гроші в різні форми кредиту. Іншими словами, банк примушує ваші гроші працювати, щоб колеса економіки і надалі крутилися… Краще тримати гроші в банку, ніж удома під подушкою».

Франклін Рузвельт узяв на себе персональну президентську відповідальність за нормальну роботу банківської системи. І хоча дехто тоді боявся, що населення в паніці кинеться забирати решту грошей з банків, цього не сталося. Народ повірив новому президентові. І вже в першу добу після його виступу, коли банки знову почали розгортати діяльність, кількість відкритих вкладів вперше за тривалий час перевищила кількість закритих...

Зрозуміло, що для таких ефективних дій в Україні потрібна авторитетна влада, яка діє як єдина законодавча та виконавча команда і на чолі якої стоять лідери суспільної довіри, потрібне вміння «вищого пілотажу» як у суто фінансово-економічній, так і в соціально-психологічній царинах.