Як не стати розмінною монетою в чужих політичних ігрищах?

Останнім часом на політичному обрії з’явилися цілі легіони політиків і громадських діячів, готових очолити соціальний протест і повести за собою маси. Не має великого значення, кого саме – членів профспілок, середній клас, ошуканих власників неіснуючого житла, вкладників збанкрутілих банків, безробітних чи пенсіонерів – аби тільки повести й аби за собою. А на додачу до цього росте число рухів, що закликають розвалити геть усю державну будівлю, усунути всі органи влади й заходитися будувати все з самого початку… знов-таки, за запропонованими ними самими планами і під їхнім чуйним керівництвом.

Над претензіями новітніх наполеончиків можна було б лише посміятися, якби не кілька речей. По-перше, ця публіка вже довела, що вміє добре «присмоктуватися» до реальних акцій протесту і паразитувати на них, збираючи політичний капітал. Так було, скажімо, з акціями протесту автомобілістів проти різкого збільшення автомобільного збору. Такі рухи, як «Дістали!» та «Геть усіх!» щосили зображували з себе організаторів і лідерів акцій автомобілістів; і хоча останні гнали від себе Корчинського, Збітнєва та Романенка (лідерів зазначених рухів), ті все-таки зуміли «засвітитися» перед телекамерами і прокричати щось дуже революційне.

І це буде по-друге: комусь дуже потрібно спрямувати соціальний протест громадян під політичні антиурядові гасла. Причому цей таємничий «хтось» контролює цілу низку телеканалів чи має на них неабиякий вплив. І під виглядом репортажів або різноманітних «телесвобод» робиться неприхована реклама «борцям проти владної сваволі» – таким борцям, які насправді дуже добре влаштовують зовсім не бідних власників телеканалів.

По-третє, не тільки телебачення, а й низка газет та Інтернет-видань невтомно пропагує згаданих «борців» (і не лише їх, а й ще деяких подібних персонажів). Якщо врахувати погляди, які не дуже приховують ці персонажі (Юрій Збітнєв уже тривалий час бореться за права «арійської раси», Дмитро Корчинський був і залишився прихильником громадянської війни, яка, мовляв, тільки й очистить Україну, а Юрій Романенко пропонує для наведення порядку розстрілювати «неправильних» громадян без суду й слідства), то можна оцінити ситуацію так: ідеться про штатних провокаторів, чиїм завданням є повести тих, хто готовий протестувати, дуже небезпечними шляхами, разом з тим розчистивши шлях тим, хто насправді претендує на захоплення влади в країні – аж ніяк не для забезпечення інтересів її громадян.

І, нарешті, не забуваймо, що за складних кризових обставин політичні клоуни і провокатори можуть досить швидко вирости у вкрай небезпечні фігури. Коли Адольфа Гітлера прийняли до націонал-соціалістичної партії, йому вручили партійний квиток за номером сім. Невдовзі в партії були вже десятки тисяч членів…

Утім, варто подивитися й на інтелектуальний рівень претендентів на роль «народних вождів», на те, що вони пропонують людям. От, скажімо, той самий Юрій Романенко розказує про вимоги, які начебто висували учасники масових акцій 5 лютого (це є неправдою – вимоги були зовсім інші).

 

С.3 колонка

 

Насправді такого роду вимоги можуть дискредитувати будь-який справжній соціальний протест:

«1. Установить мораторий на введение новых налогов и сборов и увеличение существующих».

Реально це означає не вводити, скажімо, податків на нерухомість, на розкіш, на надприбутки тощо – а тим часом такий «дурник», як президент Ф. Д. Рузвельт, ще будучи губернатором штату Нью-Йорк, саме за рахунок нових диференційованих податків на багатство успішно долав наслідки Великої депресії, створюючи робочі місця для тих, хто втратив роботу. А щойно інший «дурник», президент США Барак Обама, підписав закон про медичне страхування всіх дітей Америки, незалежно від статків їхніх батьків, гроші для якого буде акумульовано за рахунок різкого збільшення акцизу на тютюнові вироби

«2. Прекратить уменьшение размеров и задержку социальных выплат».

Цікаво, невже навіть ціною запуску друкарського верстата? І невже громадяни України, які вже проходили це в1990-х, забули гіперінфляцію?

«3. Принять закон о банкротстве физических лиц.

4. Ввести запрет на изъятие любого имущества, кроме залогового».

Як ці дві вимоги можна поєднати в одній голові і в одному законодавстві, абсолютно незрозуміло. Бо ж банкрутство фізичної особи якраз й означає, що в людини можуть законно забрати все, чим вона володіє – і не тільки автомобіль, а й квартиру, меблі, гроші на рахунку…

«5. Отменить новые ставки автоналогов и установить мораторий на их повышение минимум на 5 лет».

Узагалі скасувати, тобто за «майбахи» та «мерси» мільйонерів додаткові гроші не сміти брати! Невже інтереси найманих працівників і середнього класу саме в цьому і полягають?

Одне слово, фальшиві це пророки, яких хтось дуже наполегливо підсовує людям як вождів їхніх соціальних протестів.

Однак проблема не тільки в цих «вождях». Акції соціального протесту можуть уміло дискредитувати вже після їхнього початку найняті тим, проти кого ці акції проводяться, провокатори. Таке вже було минулої осені в Києві. Тоді біля столичної мерії зібралися охочі протестувати проти підвищення цін на проїзд у метро, аж звідкілясь вигулькнули хвацькі молодики з червоними прапорами і труною з написом: «Смерть капіталу!» (що цікаво – не члени КПУ!) – і почали палити автомобільні покришки. Акцію проти підвищення цін було зірвано: люди, які висловлювали протест мерії, не захотіли стояти поруч з очевидними провокаторами. Не маю сумніву, що знайдуться охочі «очолити» й «вивести на правильний шлях» і наступні спонтанні акції соціального протесту як у столиці, так і в регіонах.

Написане не означає, що треба милуватися владою в центрі і на місцях чи слухняно погоджуватися зі сваволею олігархів. Зовсім ні. Треба діяти, і діяти – якщо вимагає ситуація – рішуче. Але не під проводом авантюристів (адже є випробувані лідери і профспілкового руху, і громадянського суспільства) і не допускаючи до участі в масових акціях різного роду провокаторів. Цілком реальне завдання для тих, хто справді хоче захистити свої трудові, соціальні та громадянські права.