Антиутопія XXI століття . частина II

Рух до цілковитої ізоляції країни. 

Те, що на середину 90-х сторонньому спостерігачеві видавалося, хоч і божевільним, однак дивацтвом, десять років по тому набуло ознак глибинно загрозливої виразки на тілі людства, джерела ще незрозумілої, однак відчутної небезпеки. Перед нами картина становлення ще однієї з форм тоталітаризму, в якій поєднано найгірші риси фашистської та комуністичної диктатур з особливостями східних деспотій. Перед нами картина ще одного потворного соціального експерименту, в якому власний народ виконує роль біомаси. Не випадково в пресі відзначається дивовижна суголосність найпоширенішого в країні гасла “Халк, Ватан, Туркменбаши” – “Народ, країна, вождь”, яке можна зустріти на вулицях не рідше за зображення президента, з нацистським “Один народ, одна країна, один вождь”.

Світ поки що байдужий до вирощування як у пробірці сліпої й абсолютно керованої маси з прищепленим відчуттям власної винятковості й величезними фінансовими можливостями влади ту масу озброїти й скерувати в потрібний бік. Як і 80 років тому, світ вважає, що це його не обходить і задля власних тимчасових зисків ручкається з диктатором.

І хоч би які перспективи забезпечення власної незалежності й економічної безпеки обіцяли стосунки з цим диктатором, вони – не лише аморальні й неприйнятні для держав, що стоять на позиціях демократичних і загальнолюдських цінностей. Вони – політично безграмотні. І вони ще можуть відгукнутися з силою, про яку світ, попри весь його тяжкий досвід, не підозрює.

P.S. Чи перервалася запроваджена Ніязовим лінія на створення воєнізованої держави з голодним і неосвіченим народом-манкуртом, єдиним «знанням» якого є знання про свою вищість над іншими? Новий президент повернув 10-літню середню освіту, повернув фізкультуру й, головне, іноземні мови до шкільних програм. Дещо «відіграно» ситуацію з медичним обслуговуванням: повернуто інститут медичних сестер. А нещодавно в Ашгабаті відкрите перше в країні Інтернет-кафе. Отож ізоляцію зруйновано. Та чи змінено курс?

І справа навіть не в тому, наскільки вдасться Туркменістану повернутися із дикунського стану до цивілізованого шляху. Справа в тому, наскільки цивілізованим, наскільки можливим є переважання «економічної доцільності» над політичною моральністю, якщо йдеться про стосунки європейських держав до країни, яка ледь не перетворилася на джерело всесвітньої загрози?