Звинувачення у сектантстві як чорний піар

З року в рік в Україні спостерігається дивний парадокс, гідний уваги Шерлока Холмса. А саме: тільки-но в повітрі бодай трішечки починає пахнути виборами, як у ЗМІ одразу активізується боротьба з сектами. Про небезпеку сект попереджають українців ледь не всі телеканали й багато з-поміж газет та журналів. Навіть тих, які взагалі-то не дуже полюбляють віддавати свої шпальти під роздуми про загальносоціальні проблеми.

Отакий сплеск "сектантської" теми відбувся й зараз. Проблема харизматичних релігійних угруповань справді існує, деякі з них справді становлять загрозу для суспільства та окремих громадян. І все було б добре, якби... По-перше, серед розмаїття матеріалів на цю тему жодного разу не доводилося зустріти визначення: а що ж таке секта? Із чим саме слід боротися? Напередоні нового року, скажімо, радіо "Ера", програми якого йдуть на першому радіоканалі, розповідало про Ізраїль. Гостем студії був співак Анатолій Матвійчук. "У Єрусалимі багато різноманітних храмів, – розповідав він, – християнські, католицькі, синагоги, мечеті..." У країні, де поширене протиставляння християнства та католицизму, розмови про боротьбу з будь-якою вірою без чіткого визначення підстав можуть скінчитися погано. А невизначеність предмету обговорення змушує припускати, що насправді метою цих матеріалів є зовсім не секти.

По-друге, насторожує... ні, навіть не одностайність різних ЗМІ, а однотипність усіх "антисектантських" матеріалів. Радянську антирелігійну пропаганду – ось що нагадують усі вони. Якщо вірити, що наші ЗМІ справді незалежні й навіть конкурують між собою, як це можна пояснити?

Нарешті, бентежить згаданий збіг у часі між активізацією теми та перспективами виборів. Хоча саме він, здається, все й пояснює. Помиляються ті, хто вважає, що тему сектантства можна застосувати лише проти Блоку Леоніда Черновецького. Чи не в усіх політичних силах можна знайти помітні постаті, які є прихильниками не таких уже й традиційних для України конфесій. А як не знайдуться? Перед попередніми виборами серед українців поширювали "списки євреїв", серед яких опинялися всі без винятку відомі політики, включно з усіма лідерами націонал-демократів. То що ж, настав час "списків сектантів"? Довести політику, що він не сектант, буде не легше, ніж довести, що не єврей. Та й будь-які спроби це зробити викликатимуть зустрічне запитання: "А чого це ви, добродію, так розхвилювалися? Ви що ж, проти євреїв? Проти свободи віросповідання?".

До слова, чи не можна простежити й іншого зв’язку? Хіба наша політика не нагадує протиборство харизматичних церков? Пригадайте будь-чию передвиборну агітацію: "Повірте нам, і на вас зійде щастя! – Як воно зійде, в який спосіб? – А от просто так! – Що для того треба робити? – Віддайте нам свої голоси!" – й чекайте. І вірте, вірте, вірте! І борони, Боже, не ловіться в тенета конкурентів! "Ми – правильна церква, конкуренти є сектами!" – от, власне, до чого зводиться вся політична агітація в Україні. А що нагадує закритість та жорстка ієрархізованість більшості наших політичних сил?