Яким має бути «соціальний діалог»?

У часи боротьби зі світовою кризою винятково важливого значення для України набуває соціальний діалог між урядом, роботодавцями і профспілками, здатний сприяти конструктивному розв’язанню існуючих соціально-економічних проблем та забезпеченню злагоди і політичної стабільності в країні.

Проте, всупереч цьому, протягом останнього часу відбулася ціла низка подій, які штучно загострюють суперечності між трудящими і власниками, а також усередині сторін соціального діалогу.

4 березня під особистим головуванням керівника найбільшого профспілкового об’єднання країни – Федерації профспілок України, голови Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці Василя Хари згаданий комітет схвалив нову редакцію проекту Закону України «Про соціальний діалог», рекомендувавши парламенту прийняти його в другому читанні та в цілому. У цій новій редакції законопроект передбачає жорсткий поділ діючих у країні профспілок та їх об’єднань на «репрезентативні», які матимуть право на участь в офіційних механізмах соціального діалогу, управлінні соцстрахом та веденні колективних переговорів, і «нерепрезентативні», які, відповідно, всіх цих прав не матимуть.

Зазначені зміни, без перебільшення, є найбільш докорінною ревізією всього законодавчого регулювання правового становища профспілок та умов їхньої діяльності від початкового періоду незалежності України. Адже нові, пропоновані паном Харою, вимоги до «репрезентативності» можуть поставити за межі офіційного механізму соціального діалогу переважну більшість нових незалежних профспілкових організацій та об’єднань, що утворилися в Україні з кінця 1980-х – початку 1990-х років. У тому числі українських членів «глобальних профспілок» – учасниць Профспілкового дорадчого комітету Організації економічного співробітництва та розвитку.

Про що, власне, йдеться?

На сьогодні, відповідно до законодавства, всі всеукраїнські профспілки, легалізовані Міністерством юстиції, є юридично рівноправними і жодній з них, де-юре, не може бути відмовлено в участі у веденні переговорів та укладенні галузевої колективної угоди в галузі, де діють їхні первинні організації. На відміну від цього, згідно зі ст. 6 підтриманої керівником ФПУ та його однодумцями редакції законопроекту, «на галузевому рівні для участі у колективних переговорах з укладення галузевих (міжгалузевих) угод та для делегування представників до три(дво)сторонніх органів соціального діалогу» повноваження матимуть лише такі «організації профспілок та їх об’єднання», що:

– мають у своєму складі не менш ніж 10% працівників, зайнятих у відповідній галузі;

– забезпечили на підприємствах, установах та організаціях… укладення не менш ніж 5% від загальної кількості колективних договорів у відповідному виді економічної діяльності;

– мають досвід роботи не менш ніж 1 рік та організаційно-технічну інфраструктуру (наявність штату працівників, приміщення, веб-сайт чи інші засоби масової інформації тощо), адміністративну та фінансову незалежність.

Аналогічним чином «репрезентативними» на рівні областей проголошуються лише обласні профспілки та їх об’єднання, «створені за територіальною ознакою, членами яких є не менш як 5% зайнятого населення у відповідній адміністративно-територіальній одиниці».

Унаслідок цього від офіційних механізмів соціального діалогу, у тому числі від ведення колективних переговорів та укладення угоди на галузевому рівні (!), автоматично відсікаються, наприклад, такі «фахові» профспілки, як Профспілка-асоціація льотного складу цивільної авіації України (ПАЛС ЦА), що охоплює переважну більшість українських пілотів, проте значно менше, ніж 10% від усіх працівників повітряного транспорту.

Крім того, від участі в механізмі соціального партнерства відсторонюються нові зростаючі організації, зокрема Вільна профспілка освіти і науки України, яка на сьогодні вже є учасницею галузевої угоди і членом Інтернаціоналу освіти, проте охоплює менш ніж 10% від усіх працівників освіти.

Що ж до областей України, то тут «репрезентативними» будуть, напевно, виключно облпрофради, що діють у складі ФПУ.

На окрему увагу заслуговують норми ст.ст. 6 та 8, які передбачають, що до розгляду на предмет визнання репрезентативною профспілка допускається не раніше, ніж через 2 роки з моменту її легалізації, а сама ця процедура має проводитися не частіше, ніж раз на 5 років. Але ж ні для кого не секрет, наскільки поширеною сьогодні в Україні є практика «автоматичної пролонгації» колективних угод, коли в багатьох галузях діють угоди, формальний термін яких давно минув, проте вони вважаються чинними «до підписання нових». Отже, у реальному житті новостворена національна профспілка за певних обставин може чекати на можливість приєднання до галузевої та генеральної угод 10 і більше років!

Усе зазначене вище безумовно є серйозним порушенням права на організацію та ведення колективних переговорів, передбачених 87-ю та 98-ю конвенціями МОП. Адже профспілки, по суті, втрачають право незалежно та самостійно визначати свою структуру і сферу дії, якщо вони прагнуть досягти визнання як репрезентативні й здобути офіційне право на ведення колективних переговорів. В умовах глобальної економічної кризи реалізація цих намірів призвела б до ситуації, коли профспілковий рух буде позбавлений можливості вільно існувати, розвиватись і діяти як реальний соціальний партнер роботодавців і властей. Це може лише суттєво збільшити кількість нелегальних страйків та акцій протесту робітників, керованих радикальними ініціативними групами, не формалізованими як профспілкові організації.

Варто окремо зазначити, що всі ці некорисні для вільних профспілок зміни були ухвалені за участі ФПУ, проте без попереднього повідомлення і будь-яких консультацій, зокрема – з Конфедерацією Вільних профспілок України й іншими незалежними профспілками та їх об’єднаннями, які є учасниками Національної тристоронньої ради соціального партнерства та Генеральної Угоди на 2008–2009 роки, що саме по собі є явним порушенням принципів МОП. У зв’язку з цим 12 березня 2009 року КВПУ направила до Міжнародної організації праці офіційну скаргу на дії керівництва Комітету ВРУ з питань соціальної політики та праці, спрямовані на обмеження свободи діяльності профспілок в Україні. Водночас до керівництва парламенту і депутатських фракцій було направлено звернення з проханням відкласти розгляд «законопроекту Хари» до проведення експертизи цього документа фахівцями МОП. Основний зміст цих звернень повторюється в листі КВПУ безпосередньо до пана Хари.

Унаслідок цих та інших оперативно здійснених керівництвом й апаратом КВПУ дій 18 березня більшість членів Комітету соціальної політики та праці офіційно скасувала власне рішення про підтримку законопроекту «Про соціальний діалог» у редакції від 4 березня й утворила робочу групу на чолі з народним депутатом Олександром Сочкою для його доопрацювання з урахуванням позицій різних учасників соціального діалогу. На своєму засіданні 25 березня робоча група ухвалила рішення рекомендувати комітету відхилити поправки, що сприймаються багатьма профспілками та об’єднаннями роботодавців як дискримінаційні. Відтоді минуло вже понад три тижні, проте остаточне рішення комітету з даного питання досі так і не прийняте.

У зв’язку з цим Президія Ради КВПУ на своєму засіданні 10 квітня закликала всі всеукраїнські профспілки та профоб’єднання підтримати нашу позицію шляхом скерування відповідних звернень до Комітету ВРУ з питань соціальної політики та праці, керівництва парламенту, керівництва депутатських фракцій та Федерації профспілок України.

Конфедерація Вільних профспілок України

Заява

Про ведення соціального діалогу

в умовах фінансово-економічної кризи

Конфедерація Вільних профспілок України констатує, що загальносвітова фінансово-економічна криза стала сьогодні надзвичайно серйозним викликом для всього українського суспільства.

Внаслідок різкого погіршення зовнішньоекономічної кон’юнктури та умов кредитування, значна кількість підприємств серйозно зменшила обсяги реалізації своєї продукції, а тисячі людей – опинилися без роботи.

Багато українських сімей втратили основні джерела доходів, які підтримували їхнє життя впродовж останніх років, та опинилися перед лицем нестачі коштів на забезпечення своїх найбільш базових життєвих потреб. У такій ситуації загроза «соціального вибуху» в країні, на жаль, стає цілком реальною.

За цих умов КВПУ вважає надзвичайно важливим, що чинний Кабінет Міністрів України практично одразу після свого формування наприкінці 2007 року розпочав інтенсивний соціальний діалог з профспілками та роботодавцями, результатом якого стало підписання Генеральної угоди на 2008–2009 роки, чого не було тривалий час до цього.

Після підписання Генеральної угоди цей діалог продовжився та постійно посилювався, зокрема протягом 2008 та перших місяців 2009 року було проведено цілу низку зустрічей представників уряду як з профспілками, так і з роботодавцями на рівнях прем’єр-міністра, віце-прем’єрів та керівників окремих міністерств і відомств. За результатами цих зустрічей давалися і виконувалися численні доручення, спрямовані на розв’язання актуальних проблем економічного і соціального життя країни, приймалися важливі урядові рішення.

Для профспілкової сторони, у тому числі КВПУ, особливе значення в цьому контексті мало проведення 25 лютого 2009 року розширеного засідання Кабінету Міністрів України за участю представників профспілок, за результатами якого було видане розпорядження КМУ від 18 березня 2009 р. №285-р «Про затвердження плану заходів щодо організації соціального діалогу в Україні», яке передбачило створення важливих інституційних умов для розвитку систематичного діалогу уряду із соціальними партнерами, у тому числі, що варто окремо підкреслити, й організаціями роботодавців.

За цих умов КВПУ вважає абсолютно недоречними та вкрай шкідливими неконструктивні дії окремих учасників соціального діалогу, спрямовані на розпалювання боротьби всередині сторін профспілок та роботодавців, а також використання механізму соціального діалогу як інструменту в міжпартійній боротьбі між урядовою коаліцією та політичною опозицією.

У свою чергу, штучно створювані конфлікти всередині сторін ставлять під загрозу стабільність, ефективність та результативність соціального діалогу в цілому.

Особливо небезпечними ми вважаємо дії, спрямовані на створення монополії на представництво в соціальному діалозі профспілкової сторони та сторони роботодавців. Передусім у даному контексті йдеться про спробу встановлення такої монополії шляхом прийняття законопроекту «Про соціальний діалог» та низки інших у редакціях, спрямованих на вилучення із механізму соціального діалогу частини профспілок та організацій роботодавців, які вже впродовж досить тривалого часу фактично є його учасниками.

У зв’язку з цим Конфедерація Вільних профспілок України закликає:

1. Надалі підсилювати роль соціального діалогу між урядом, роботодавцями та профспілками як однієї з важливих підвалин формування державної політики з економічних та соціальних питань.

2. Вести конструктивний соціальний діалог в інтересах країни та нації на основі представництва всього спектра профспілок та організацій роботодавців, які діють в Україні, не допускаючи створення штучних переваг для окремих об’єднань роботодавців та профспілок.

3. Будувати стосунки між профспілками, роботодавцями та урядом на основі співпраці та пошуку компромісу, а не конфліктів та розвитку політичного протистояння.

Голова КВПУ                                                                Михайло Волинець