”Iнформацiйно-аналiтична Головна | Вст. як домашню сторінку | Додати в закладки |
Пошук по сайту   Розширений пошук »
Розділи
Архів
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30

Поштова розсилка
Підписка на розсилку:

Наша кнопка

Наша кнопка

Яндекс.Метрика


email Відправити другу | print Версія для друку | comment Коментарі (0 додано)

“Неканонічна” біографія Василия Стуса

Інна НАБОКА, Київ on Квітень 01,2007

image

Двадцять років тому, на самому світанку Горбачовської перебудови, в карцері табору особливо суворого режиму №36 у селищі Кучино Чусовського району Пермської області загинув Василь Стус. Поет, правозахисник, член Української Гельсінкської Групи. А ще через чотири роки, 19 листопада 1989 року в Києві відбулося перепоховання Василя Стуса та його побратимів – Юрія Литвина і Олекси Тихого, також членів УГС, політв’язнів, які також загинули в 1984-1985 роках у Пермських концтаборах. Проводити їх в останню путь вийшло майже сто тисяч людей. Вийшли, чи не вперше за сімдесят років, не на святкову демонстрацію, а несанкціоновано, без вказівки згори, долаючи багатолітній і майже генетичний страх перед владою і відкритою непокорою їй. І влада нічого не змогла вдіяти. Вона, здається, вперше сама злякалася. Перепоховання Василя Стуса, Юрія Литвина і Олекси Тихого сколихнуло всю Україну.

Саме з того часу Василь Стус увійшов до українського іконостасу героїв, борців і мучеників. А також – класиків української літератури. Щоправда, як на „класика”, видавали його твори в незалежній Україні не так багато. У середині дев’яностих світ побачило солидне зібрання творів у шести томах, потім – кілька збірок вибраного, серед яких слід відзначити антологію „Вечір. Зламана віть” і „Листи до сина”. Нарешті у 2003 році незвичним для української поезії накладом у 12 тисяч примірників було видано, так би мовити, „канонічну” книжку вибраного „Палімпсест”. І, що цікаво, за рік цей наклад розійшовся. Та, попри це, творчість Василя Стуса мало відома широкому загалові. І не лише тому, що це – складна, елітарна поезія.

Кілька років тому творчість Стуса була включена до шкільної програми. Але не секрет, що нерідко саме шкільний предмет „українська література” вбиває в дитині будь-яке бажання цю літературу читати. Хто в цьому винен – вчителі, шкільні програми, міністерство освіти чи сама література – тема окремої розмови. Втім, справжніх поціновувачів високої поезії не так уже й багато в усьому світі, і ми в цьому плані не є винятком. А от особистість Поета цікавить багатьох. Причому, не непохитна бронзова постать, „лицар без страху і докору”, яким найчастіше змальовують Стуса патріотичні видання, а жива людина з її сумнівами, слабкостями і помилками. Саме в такому людському вимірі розповідає про Василя Стуса біографічна книжка, що її написав син поета, літературознавець, письменник і журналіст Дмитро Стус.

Не треба заглиблюватися в теорію літератури, аби зрозуміти, що будь-яка біографія – це розповідь не лише про героя, а і про автора книжки. Бо ж кожен сухий факт, подію, вчинок він мусить пропустити крізь себе. Тому жодна біографія не може бути цілком об’єктивною, а надто, коли йдеться про рідну тобі людину. Таку особистісну, дещо несподівану інтерпретацію подій і характерів пропонує в своїй книжці Дмитро Стус. Та саме цим суб’єктивним поглядом і приваблює вона читача.

Сама назва твору „Василь Стус: життя як творчість” вже містить у собі авторську концепцію. Адже дослідження розповідає насамперед про життєтворчість, творення особистості. „Василь Стус належить до тих, хто щодня „різьбив себе”, - згадував про поета Іван Дзюба. Та за формою книжка зовсім не вписується в канони жанру. Вражаюча хроніка перепоховання, дитячі спогади автора і реконструкція подій переплітаються з біографічними відомостями, віршами, уривками з щоденників і листів Василя Стуса, свідченнями інших „дійових осіб”, документами, матеріалами слідства. Але дивним чином ця дещо химерна суміш белетристики і науковості наближує читача до розуміння феномену не лише Стуса-поета і борця, але й Стуса-людини. А ще - робить книжку цікавою не лише фахівцям.

В одному з інтерв’ю Дмитро Стус так пояснив мету своєї праці: „ Я ставив завдання спровокувати написання інших (бажано багатьох) біографій Стуса інших авторів. Показати, що Василь Стус – жива людина, яка мала миті розпачу й зневіри, боялася... але за всіх обставин уміла долати себе і йти далі. ... Біографії людей (великих і різних) – це ліки від втрати віри у світ і людську добрість, це шанс завдяки чужому прикладові з честю вийти з ситуації, яка здається безвихідною.”

Біографії видатних людей – один з найпопулярніших літературних жанрів у всьому світі. А от у сучасній українській літературі на цьому місці – велика порожня ніша. Тож праця Дмитра Стуса, написана не лише з науковою достовірністю, а й цікаво та доступно, стала справжньою подією у вітчизняному літературному світі. Дехто з авторитетних критиків вбачає у ній точку відліку нової української біографістики. Експерти Всеукраїнського рейтингу „Книжка року-2004” нагородили її Гран-прі конкурсу. Та чи стала ця, безперечно, талановита і незвичайна книжка подією в житті суспільства? На жаль, і до сьогодні – ні. У нашій країні навіть найкраща книжка дуже рідко може претендувати на подібну увагу, хіба що напише її сам президент. Тішить одне: наклад першого видання, щоправда, невеликий, був розкуплений миттєво. І, як повідомили у київському видавництві „Факт”, яке і випустило книжку, друге видання з цілком пристойним за вітчизняними мірками накладом у чотири тисячі примірників також розійшлося за лічені місяці.

6749 раз прочитано

Оцініть зміст статті?

1 2 3 4 5 Rating: 4.75Rating: 4.75Rating: 4.75Rating: 4.75 (всього 8 голосів)
comment Коментарі (0 додано)
Найпопулярніші
Найкоментованіші

Львiв on-line | Львiвський портал

Каталог сайтов www.femina.com.ua