Зруйнована заможність

Донбас дає чи то чверть, чи то третину валового внутрішнього продукту України. У ЗМІ зустрічаються різні цифри, але загалом ця теза є ледь не аксіомою. Розвинений, промисловий Схід і бідний, дотаційний Захід – такою мала б поставати Україна перед своїми гостями. А насправді все навпаки. Охайні, доглянуті міста і села на Заході та в Центрі – хай навіть найчастіше справді небагаті, без того, що зветься «золотим пилом в очі». І занедбаний, ніби покинутий напризволяще Донбас. Так, у центрі Донецька чи не більше ультрамодерних казино та нічних клубів на гектар, ніж у Монте-Карло. От тільки не рідкість і така картина: нічний клуб, вогні мерехтять і посилають різнокольорові промені аж у небо. А поруч вуличка, на якій – жодного ліхтарика. Та й не асфальтували її від царя Гороха.

Що ж до інших донбаських міст та селищ, то дуже часто згадується слово «руїна». Ще зі шкільних років любив я їздити до Макіївки. Щось особливе було в цьому місті, щось невловимо затишне. Тепер кожні відвідини міста залишають гіркоту. Зникли з міських вулиць трамваї. Пішла в історію більшість тролейбусних ліній, що раніше охоплювали ледь не все місто. Проїхати маршруткою по місту коштує дорожче, ніж до Донецька, тим більше – ніж у самому Донецьку. Окрім як у самісінькому центрі, не побачити тепер ліхтарів на вулицях. Мова не про те, що вони не працюють, – їх просто немає; стовпи є, а ліхтарів немає. Немає в місті гарячої води, та й холодну подають кілька годин уранці і ввечері. З опаленням теж самі лише проблеми.

Торік було закрито Макіївський  металургійний комбінат. Усе, що лишилося від нього, тепер офіційно є підрозділом Єнакіївського металургійного заводу. Як розповів перший заступник голови НПГУ Анатолій Акімочкін, працівників змусили написати заяви на звільнення «за згодою сторін». Це позбавило металургів права зареєструватися в бюро працевлаштування протягом трьох місяців. Куди їм було подітися? Досвідчені металурги пішли учнями на шахти. Пристосувалися далеко не всі. «Я звик до тяжкої праці, але під землею не можу», – казали багато з них. Кваліфікація, напрацьовані роками досвід роботи пішли прахом – немолодим уже людям треба починати життя з початку.

Але ж «Макіїввугілля» сьогодні – третє за потужністю, після «Свердловськантрациту» та «Ровенькиантрациту», вуглевидобувне підприємство Донбасу. Якщо у вересні 2006 року там видобували 2600 т вугілля на добу, то сьогодні видобувають 11 500. Отже, не мала б занепадати Макіївка! Так само, як і багато інших міст краю.

Здавалося б, шахтарі завжди відрізнялися вмінням відстоювати свої права; ще за радянських часів влаштовували вони акції протесту і навіть страйки. А знамениті марші на Київ! От тільки чи лише в Києві криється коріння всіх бід? За словами пана Акімочкіна, макіївці не протестували проти закриття трамваю, не чути протестів і проти інших місцевих неподобств. Усі лають київську владу, «націоналістів». Чимало донбасівців вважає: Україна грабує Донбас, паразитує на ньому. Тим часом довелося якось іти нічними вулицями Миронівни, маленького міста на Київщині. Ліхтарі були неяскраві, малої потужності – але ж вони горіли! І асфальт був рівний. Спокійно поверталися з пізньої роботи поодинокі перехожі, зокрема й жінки. Зовсім небагате місто зробило для мешканців усе, що могло.

То, може, саме у відсутності протестів і полягає причина? Так, державна влада в нас далека від бажаної. Але ж як затишно живеться місцевим князькам, коли донбасівці шукають винних тільки в Києві, а ті князьки тим часом можуть робити все, що заманеться!