Собача пастка для України

Після того як донецький «Шахтар» уславив Україну виграшем кубку УЕФА, вітчизняні вболівальники з іще більшим нетерпінням очікують на 2012 рік, коли в Україну приїде чемпіонат Європи. А проте, попри схвалений самим Мішелем Платіні рівень підготовки нашої країни до цього великого спортивного свята, сподівання любителів наймасовішої гри можуть виявитися марними. І не через підступність конкурентів, або ж відсутність готелів належного рівня для гостей чемпіонату. А через нездоланну й безглузду жорстокість.

Йдеться про ставлення суспільства до найупослідженіших, найбеззахисніших його членів, які не в змозі подати до суду на кривдника чи вийти на пікетування через порушення своїх прав на життя. Про ставлення до безпритульних тварин. Вони, колись зраджені й покинуті напризволяще людиною ж, завинили перед нею лише тим, що вони – живуть. І тим уже, самим фактом свого стражденного життя, – у нашій країні приречені.

Тут – початок жорстокості, її задавнене джерело. А байдужо-жорстоке ставлення до людини – пенсіонерів з їхніми мізерними пенсіями, інвалідів, яких суспільство викреслює з активного життя, шахтарів, що гинуть через жадібність шахтовласників – це вже наслідок. Європа це зрозуміла давно. Ми – не зрозуміли й досі.

Нам, звиклим-привченим до нехтування правами людини на достойне життя (ба більше: на життя як таке!), вияви жорстокості до тварин здебільшого видаються чимось незначущим, чи не нормою. Для цивілізованої ж Європи вони виглядають збоченням, симптомом душевної хвороби суспільства. Адже нормальна людина не може сприймати насильство над невинним як норму. Ми ж – сприймаємо.

Отож на шляху до Європи – цей малопомітний, однак істотний і на сьогодні майже нездоланний для нашої країни бар’єр. Не ухвалення супер-пупер-гарних законів, не членство в будь-яких європейських структурах. Ні, «собаче питання» – ось наше мірило. Ми, прагнучи до співдружності різних і рівних, ніяк не можемо второпати, що нас поважатимуть настільки, наскільки ми самі здатні поважати інших. Іншого. Будь-якого Іншого. Навіть якщо він бігає на чотирьох лапах і весело махає хвостом.

І ось іще парадокс: з високих політичних трибун щодалі більше лунають палкі промови про український шлях в Європу. Можливість проведення «Євро-2012» в Україні сприймається як один з вагомих показників успіху нашого просування тим шляхом і визнання нашого статусу як великої європейської держави. І саме задля убезпечення комфорту закордонних прибульців міські влади більшості міст України вирішили (синхронно – наче під керівництвом єдиного диригента!): масовим «зачисткам» безпритульних – бути! І не спало на думку високим чиновникам, що та сама Європа жахнеться такого шляху – вимощеного кістьми й политого кров’ю.

 Поширена в Україні практика отруєння тварин різноманітними отрутами (при тому труяться й домашні, хазяйські тварини та ризикують бути отруєними людські діти), закопування в землю живцем, ламання шиї чи забиття до смерті викликають жах не лише в європейців. Інтернет переповнений петиціями протесту, під якими стоять підписи десятків тисяч людей з усіх куточків світу, обурених діями місцевих влад Ужгорода, Житомира, Рівного, Здолбунова, Донецька, Слов’янська тощо.

Слід сказати, що, намагаючись виглядати по-європейському і під тиском зоозахисних організацій, окремі великі міста України ухвалили Програми регулювання чисельності безпритульних тварин гуманними методами. Ними передбачалося застосування європейського досвіду зменшення кількості безпритульних тварин шляхом стерилізації. Задля запобігання приходу нових тварин на місце відловлених, після стерилізації й щеплення їх мали повертати в місця попереднього перебування під нагляд волонтерів-опікунів. Скорочення їх чисельності досягалося б тоді через відсутність природного розмноження.

Такі програми прийняли Київ, Одеса, Харків, Вінниця, Суми. І в кожному місті з їх реалізацією почали відбуватися свої дива. Стерилізація по-харківськи – це коли прооперованих тварин тримають чотири дні в жахливих умовах (клітинках розміром не більше самої тварини, де вона, не маючи змоги поворухнутися, лежить у продуктах власної життєдіяльності), а потім відпускають на вулицю, де в них з фактично свіжих ран на животі випадають кишки і тварини тяжко конають. В Одесі за лаштунками справді чудово організованої за допомогою Німецького товариства захисту тварин масової стерилізації поширюються випадки не менш масового й цілеспрямованого отруєння безпритульних собак. Влада запевняє громадськість у своїй непричетності.

Те саме – й у столиці: отруєння, вбивства, розчленовування. І тут влада теж біла та пухнаста. Ба більше. Широко розрекламована київською владою Програма вже сьогодні обертається зростанням кількості безпритульних тварин – з усіма відповідними наслідками. І дивуватися тут нема чому. Адже, передбачені в міському бюджеті на реалізацію програми 76 мільйонів гривень (що було широко розрекламовано) здебільшого пішли, за твердженням  заступниці мера п. Кільчицької, на перевибори мера.  Хоча, як засвідчують документи, пішли вони навіть не туди - а безпосередньо в кишені чиновників., тобто - були банально вкрадені. А на розв'язання проблеми не зилишилося практично нічого. Відтак місто, де, за приблизними підрахунками мерії, пліч-о-пліч з городянами мешкає близько 10 тисяч безпритульних собак (офіційно подається завищена цифра в 30 тис), забезпечує щоденну стерилізацію на базі муніципальних клінік лише шістьох (!) із них. На рік виходить трохи більше 2 тисяч. За таких темпів стерилізації скорочення популяції просто не може відбуватися, навпаки – йтиме її збільшення. Зрозуміло, що під цим приводом дуже зручно й саму Програму оголосити неефективною та згорнути її. Зрозуміло й інше: розв’язання цього питання таки відбуватиметься – шляхом убивства, забороненого, до речі, Законом України «Про захист тварин від жорстокого поводження», ухваленим у лютому 2006 року. І такі наміри столичної влади вже перетворюються на реальність.

Причина такої «гуманізації» по-українськи – не лише відсутність необхідних нормативно-правових актів, передбачених «Перехідними положеннями» Закону України «Про захист тварини від жорстокого поводження», ухваленого в лютому 2006 року, і не лише істотні суперечності між цим та іншими законами. Головна причина культивування в суспільстві жорстокості полягає все-таки в іншому – у тому, що порушення закону, який має створити умови для її викорінювання, є надзвичайно зручним і ефективним засобом привласнення чиновниками передбачених на розв’язання проблеми безпритульних тварин бюджетних коштів. Стерилізація тварин вимагає і уможливлює їх облік, а отже – контроль над витратою коштів. Убивство ж обліку не піддається, тут можна намалювати будь-яку цифру вбитих, а гроші натомість покласти собі до кишені. Тож мірою збільшення кількості болю й страждання живих істот більшають і статки причетних до того чиновників, дії яких, знову ж усупереч закону, досі перебувають поза державним і громадським наглядом.

Усе це не може не викликати обурення громадськості. Торік у вересні в Києві пройшла прес-конференція «Євроінтеграція України: собачий вимір» за участю представників регіональних зоозахисних організацій України. Бізнес на крові, практикований на державному рівні, є одним із найтяжчих каменів спотикання України на шляху до цивілізованого суспільства. Такою була визначальна теза учасників прес-конференції. Вони висловили одностайну думку: у державі, де не дотримуються права живих істот на життя без болю й страждань, не може бути й цивілізованого ставлення до людини як теж живої істоти. Тому нагальною є необхідність розробки нормативно-правової бази, яка б уможливила дієвість закону, приведення інших законів у відповідність до «Закону про захист тварин», ратифікації основоположних міжнародних документів у цій сфері.

Було сформульовано й вимоги до Кабінету Міністрів України, серед яких передача управління діяльністю у сфері поводження з домашніми та безпритульними тваринами Міністерству охорони навколишнього природного середовища (нині тваринами в місті під головуванням Житлокомунгоспу «опікуються» служби утилізації сміття!), участь зоозахисних організацій України в роботі над нормативно-правовими актами, а головне – негайне припинення ганебної практики знищення безпритульних тварин. З пакетом вимог учасники прес-конференції провели дводенне пікетування Кабміну під гаслом «STOP зооциду в Україні!».

Наслідком громадської активності став жовтневий наказ Кабінету Міністрів про створення Міжвідомчої робочої групи з розробки нормативно-правових актів до Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» та поправок до цього закону. До її складу увійшли й представники зоозахисних організацій. Однак за 7 місяців, що пройшли з моменту її створення, відбулося лише 2 засідання цієї групи – та й то завдяки невгамовності самих зоозахисників, які вимагають справжньої, а не «декоративної» роботи. Мінприроди ж нікуди не поспішає. А навіщо, якщо, на думку його чільників, популяціям собак і кішок нічого не загрожує?

А проте зоозахисники обіцяють: якщо країною й далі котитиметься хвиля масових убивств, провокуючи наростання жорстокості в суспільстві, вони залишатимуть за собою право застосовувати всі засоби громадянської непокори. І це не порожні заяви: 8 березня у Рівному відбулися Перші Всеукраїнські громадські слухання з проблем безпритульних тварин та Установчий з’їзд Асоціації зоозахисних організацій України (АЗОУ). У заходах узяли участь представники з 22 регіонів країни. Попри загалом низький рівень цивілізованості українського суспільства в цьому питанні, у ньому все ж визріває розуміння власної відповідальності за світ, у якому живе людина – живий світ. І не рахуватися з дорослішанням громадянського суспільства було б великою помилкою з боку влади, для якої й досі одиницею виміру благополуччя є популяція, а не окремий індивід, що зазнає страждань.

Безглузда для вітчизняного обивателя та вітчизняного політика «собача проблема» вже найближчим часом може мати для країни вельми наочні наслідки. Адже, попри хвилю акцій протесту, що у квітні прокотилася містами України, вбивства тривають і жорстокість набуває характеру епідемії. За словами міжнародних експертів з Австрії (Янач Крістіан), Великої Британії (Джон Руєйн), Франції й Німеччини, які періодично відвідують Україну в рамках інспектування підготовки нашої країни до чемпіонату Євро-2012, невирішеність проблеми безпритульних тварин до початку чемпіонату може зруйнувати імідж усієї країни. А вирішення її і в подальшому шляхом масових убивств викличе потужну хвилю протесту з боку європейської громадськості – аж до листів з протестами від їхніх президентів президентові України й висадки на теренах нашої держави «десантів» зоозахисників з країн Європи.

Тетяна МЕТЕЛЬОВА, к. філос. н, доцент, віце-президент АЗОУ, президент ГО «Інститут сучасних проблем України, с. н. с. Інституту європейських досліджень НАНУ, завідувач лабораторії норми і права УЦКД Міністерства культури і туризму України