Київська красуня

Андріївська церква – єдиний, за оцінками істориків, справжній твір Растреллі в Україні – була побудована 260 років тому, а скільки їй ще залишилося – наразі запитання до наших сучасників.

На тому місці, де зараз стоїть Андріївська, у XIII-XVII століттях змінювали одна одну кілька споруд, що мали ім’я «Хрестовоздвиженська церква». Остання з них згоріла 1677 року, й відтоді це місце було позначене лише великим дерев’яним хрестом (про який казали, що поставив його ще апостол Андрій). Дерев’яну Андріївську церкву було зведено на пагорбі лише у 1690 році і проіснувала вона по 1724-й. У 1735-му магістрат знову збирався відбудувати її, та цьому завадила російсько-турецька війна.

Вояжуючи з Петербурга до Лемешів

Початок будівництва сучасної споруди Андріївської церкви пов’язують з ім’ям імператриці Єлизавети Петрівни. Перебуваючи у весільній подорожі, їдучи на Батьківщину свого обранця, простого українського хлопця Олексія Разумовського (у юнацтві Розума) до села Лемеши, зупинилася вона в Києві. Вдень била поклони в церкві, а вночі влаштовувала гулянки. Але й грошей для духовного розвитку країни не шкодувала. І ось, користуючись моментом, бажаючи одержати черговий «транш» для будівництва нового храму, представники київського духівництва повели царствену персону на Андріївський пагорб і показали їй руїни дерев’яної церкви.

Місце імператрицю вразило, так само як і легенда про те, що тут побував Андрій Первозванний, якого її батько, Петро I, вважав покровителем своєї країни (був навіть запроваджений державний орден Андрія Первозванного). Тоді Єлизавета й вирішила побудувати на цьому місці церкву спеціально для царської сім’ї. Тому церква і вийшла невеликою, без дзвіниці. Усередині ж неї було передбачено спеціальне царське місце.

Будівництво «здалеку»

Будувалася церква 5 років (1849–1854). Але початок будівництва було дещо відтерміновано. Спочатку зводити Андріївську доручили архітектору Йоганові Шеделю (автору Лаврської дзвіниці). Проте, протягом довгих трьох років не надійшло відповідного імператорського указу. Одного разу до Києва з Москви прибув московський архітектор Іван Мічурін, який оголосив, що цю церкву будуватиме він. Шедель був дуже здивований та засмучений, адже він уже готовий був стати до роботи і мав власне креслення цієї споруди, але «добро» на проект так і не отримав. Після цього він попросив відправити його на пенсію і, переїхавши в село, невдовзі помер.

Архітектор Мічурін спершу намагався відмовитися від будівництва Андріївської, мотивуючи тим, що в нього є інші важливі «об'єкти» і що вся його майстерня і помічники – у Москві. Та імператриця була невблаганна, тож довелося споряджати до Києва чималу експедицію.

Науковці вважають, що геніальний Бартоломео Растреллі не був у свиті імператриці, коли вона приїздила до Києва. Усю роботу видатний архітектор виконував на відстані. Більш того, як виявилося, Растреллі примудрився побудувати Андріївську церкву, взагалі жодного разу не приїхавши до Києва!

Багато що робилося для будівництва і в Петербурзі. Навіть колосальних розмірів іконостас перевозили до Києва окремими фрагментами. І визначні петербурзькі іконописці Іван Вишняков та Андрій Антропов писали ікони там, а сюди привозили. Якщо якісь із них не підходили за розміром, доопрацьовували їх уже на місці.

Ще один цікавий висновок істориків: Андріївська церква дуже схожа на середню частину нездійсненого проекту Смольного монастиря Растреллі. Відкинувши бічні конструкції, які в монастирі мали слугувати келіями для ченців, він вдало «посадив» серединку Смольного на Андріївську гору. Ну що ж, на те він і Растреллі!

Щирі добродійники

Після смерті Єлизавети Андріївська церква, яку вона так жодного разу і не побачила за життя, була викреслена зі списку палацових будівель, перестали надходити кошти на поточні ремонти, позолочене різьблення по дереву поступово згнивало і відвалювалося. Магістрат почав використовувати її як навчальну церкву для духівництва. У результаті з розкішної «купчихи» Андріївська поступово перетворилася на сіреньку «дворянку».

Міський архітектор Андрій Міленській був небайдужий до долі церкви, названої ім’ям його ангела-хранителя. Він писав до Пітера, намагаючись добути бодай якихось засобів для продовження її життя. Без його зусиль церква давно розвалилася б, вважають сучасні історики. Єдине, що він зміг зробити, аби хоч якось зберегти зовнішній вигляд Андріївської, це замінити дерев’яне різьблення, що розвалюється, накладними позолоченими зірками.

Та з часом і ці зірки почали відпадати, і невідомо чим би все скінчилося, але тут з’явився ще один захисник Андріївської церкви і шанувальник її краси – на прізвище Муравйов, і теж Андрій. Найбільший сановник у державі, він не зміг жити в Петербурзі через вологий клімат і переселився до Києва. Будинок його стояв недалеко від Андріївської церкви, і Муравйов став чудовим екскурсоводом по її території для царської сім’ї. Йому також вдалося випросити в царствених персон кошти для підтримки життєдіяльності цього храму. За ці заслуги Андрія Миколайовича Муравйова було в ньому ж і поховано...

За іронією долі могила Муравйова чомусь була прикрита портретом Леніна. Мистецтвознавець Михайло Дегтярьов згадує, що коли він працював в Андріївській церкві, то в підвальному приміщенні, де були печери Сергія Радонежського, проходили партійні і профспілкові збори. Під час одного з них він випадково (мабуть, занудьгував) підняв портрет вождя пролетаріату і побачив напис «Тут похований Андрій Муравйов».

Растреллі «з-під поли»

У 80-ті роки минулого століття державою були виділені кошти на реставрацію цієї унікальної церкви. Проте, перш ніж узятися до справи, фахівцям потрібно було ще довести, що спочатку Андріївська була зовсім не «сіренькою», а такою, якою ми бачимо її сьогодні.

Уся ця затія виникла тоді, коли був опублікований альбом графіки Растреллі і там було вміщено саме те креслення Андріївської, що вийшло з майстерні Мічуріна. І, хоча на ньому були видно прекрасні прикраси церкви, потрібно було переконати всіх, що це креслення було робочим. Для цього директор Софійського заповідника – Валентина Ачкасова, яка у 80-ті обіймала цю посаду, їздила до Австрії, де їй потайки, «з-під поли», дали це креслення Растреллі, але без права публікації. Адже держава в такому разі мала валютою заплатити за це. Реставраторам видавали його по частинах, щоб вони могли працювати.

А опинився цей документ за кордоном тому, що в певний час, будучи вже не при справах у власній державі, великий майстер посилав свої «комерційні пропозиції» і в інші країни, де вони й збереглися.

260 років по тому

Що буде далі з Андріївською і її шедеврами образотворчого мистецтва – невідомо. Те, що ми знаємо про нинішнє становище Андріївської церкви, змусило б, мабуть, «у труні перевернутися» і великого Растреллі, і тих, хто все життя підтримував і охороняв її: Мефодій, Митрополит Української автокефальної православної церкви, десь вичитав, що Растреллі був католиком, а отже кафедру Андріївської, яка не характерна для православної церкви, а також іконостас, прикрашений трьома об’ємними скульптурами (що вважається ідолопоклонством), збирається просто викинути з церкви і замінити православними. Про це він не раз говорив у присутності музейних працівників. Як тут не пригадати, що у всіх реєстрах Андріївська числиться пам’яткою не лише архітектури, а й мистецтва!

В інших країнах у такій національній святині, як наша Андріївська, свічки палити не дозволяється, хіба що перед входом. А в нас у цьому храмі запалюють по 300 свічок на день! І навіть цвяхи забивають! А спочатку ж був договір духівництва з дирекцією Софійського заповідника (Андріївська церква є його філіалом), що служба проводитиметься тільки під час 12 релігійних свят на рік. Але сьогодні вони приходять до церкви щодня, чекаючи туристів. Приходу в Андріївській немає, отже напрошується висновок, що вони просто хочуть захопити повну владу в цьому храмі.

Нині під загрозою – усе автентичне «начиння» Андріївської. Адже, за розпорядженням Президента, Митрополит УАПЦ вже одержав ключі від Андріївської церкви, а матеріально відповідальною особою, як і раніше, є Жанна Литвинчук, директор Андріївської, що перебуває зараз, м’яко кажучи, у шоковому стані.

Поставимо риторичне запитання: що буде, якщо, наприклад, уночі цінні ікони буде замінено на підробку? Хто це зможе проконтролювати? Адже там зберігаються вельми цінні речі. Так, наприклад, «Таємна вечеря» Антропова, за західними каталогами, оцінюється у 2 млн 700 тис. доларів! А оскільки в нас церква відокремлена від держави, то жодна гілка влади не зможе перешкодити цьому. Головне ж завдання церковників сьогодні – привласнити кошти в розмірі 10 млн грн, що їх Кабмін нещодавно виділив не лише на реставрацію Андріївської, а й на зміцнення пагорба, на якому вона стоїть.

На жаль, і Захід у цій ситуації нам не допоможе. Представники ЮНЕСКО, які приїздили до Києва ще в березні, були, м’яко кажучи, здивовані тим, що побачили в Андріївській: тріщини в стінах розміром у 15 см, у які можна навіть руку просунути, в стінах наскрізні тріщини в 1,5 м. А це означає, що будь-якої миті церква може розвалитися. Допомогти «міжнародні добродійники» відмовилися – побачене в Лаврі і Софії їх вразило не менше, а ці об’єкти вони вже взяли під свою охорону.

«Наша спадщина не належить ані президентові, ані уряду, ані депутатам. ЇЇ нам передали наші предки, і ми так само дбайливо мусимо передати її нашим нащадкам» – сказав академік Сергій Ліхачов. Мимоволі напрошується запитання: «Невже Єлизавета, Растреллі, Антропов, Вишняков, Міленський, Муравйов, Дегтярьов та багато інших визначних діячів два з половиною століття старалися тільки для того, аби, ставши незалежними, ми знищили все, що вони створили, всього за кілька десятків років?!»