Відсоток, якого завжди мало

Статистика – цікава галузь, принаймні інколи за її сухими цифрами стоїть набагато більше, аніж просто величини якихось мір. Взяти хоча б один приклад. Кожний сотий громадянин Сполучених Штатів – мільйонер за своїми щорічними доходами. Удвічі більше громадян цієї країни перетнули межу мільйонних статків за сукупністю власних грошових активів, нерухомості та іншої власності.

Цікаво, що саме в розмірі, близькому до одного відсотка населення будь-якої країни, оцінюється кількість людей, спроможних рухати країну вперед. Саме ця жменька людей своєю діяльністю створює й розвиває структури суспільства і держави в економіці, політиці, культурі та інших сферах. Решта громадян лише користуються цими набутками, здебільшого сприймаючи створене як дане одвічно природне явище, і навіть обурюються, якщо хтось вважає інакше.

Один відсоток населення пересічної країни є водночас конструктором і локомотивом усіх складових поступу країни, економічного в тому числі. У разі скорочення кількості громадян, спроможних до творення навколишнього світу, локомотив слабне. Якщо локомотив слабкий, то й потяг пересічної країни посувається вперед повільно, або швидко – але в протилежному напрямку. З цієї причини мудре керівництво пересічної країни, яке бажає країні процвітання, а собі – слави і також процвітання, головні зусилля спрямовує на збільшення кількості «одновідсоткових» громадян. Прагне, щоб таких громадян був не один відсоток, а два чи більше. Тоді кожен зможе займатися своєю справою. «Одновідсоткові» витчуть і вчасно оновлять мережу життєвої реальності, законодавці прийматимуть відповідно до неї закони, президент та уряд керуватимуть державними інституціями і механізмами, щоб ті не відхилялися від реалій створеної «одновідсотковими» мережі і, борони Боже, не вступили в суперечність із нею. Оскільки робити це так само смішно й небезпечно, як пробувати гальмувати на ходу потяг власними підошвами об залізничне полотно.

Ще смішніше керувати неіснуючим потягом, йдучи залізничним полотном з іграшковим пультом керування в руках та власною горлянкою імітуючи сигнали локомотива. Чи не це відбувається, коли начебто науковими монетарними та зовсім ненауковими засобами «ручного управління» керівництво конкретної держави Україна пробує керувати економікою, якої нема? Ще чи вже – то вже інша річ.

Згадане вище корелювання між кількістю мільйонерів у Сполучених Штатах та необхідною для процвітання країни кількістю «одновідсоткових» громадян не свідчить про повну відповідність між поняттями «мільйонер» та «одновідсотковик» у цій країні. Хто ж такі «одновідсоткові»? Це, передусім, люди талановиті. Звісно, до їх числа належить творча інтелігенція. Проте, сюди ж належать і таланти спортивні, управлінські, військові та будь-які. Проте головний талант, що є неодмінною складовою будь-якого таланту, складовою, що надає змогу проявитися здатностям та особистості, складовою, що є пальним здатності «одновідсоткових» бути локомотивом суспільства, – є здатність, що її Лев Гумільов назвав «пасіонарністю». Саме наявність внутрішньої енергії пасіонарності визначає потенцію прояву таланту особи або здатності до розвитку держави. До речі, саме наявність достатнього заряду «пасіонарності» протягом історії людства була гарантом не лише процвітання, а й можливості виживання народів. І навпаки.

За часів «перебудови» мої знайомі, які починали бізнесову діяльність, були типовими «одновідсотковими». Переважна більшість із них (хто вижив) полишила бізнес, коли здоровий глузд полишив гілки вітчизняної влади, що визначають податкову та інші складові економічної політики. Решта українського відсотка займається бізнесом у країнах, які не ставлять «одновідсоткових» поза законом. Можна вважати, що керівництво України експортувало «одновідсоткових» до розвинених країн. Відкритим залишається питання – звідкіля тепер будемо імпортувати?