”Iнформацiйно-аналiтична Головна | Вст. як домашню сторінку | Додати в закладки |
Пошук по сайту   Розширений пошук »
Розділи
Архів
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30

Поштова розсилка
Підписка на розсилку:

Наша кнопка

Наша кнопка

Яндекс.Метрика


email Відправити другу | print Версія для друку | comment Коментарі (0 додано)

Меморандум Української республіканської партії Лук’яненка щодо ситуації у країні

on Березень 31,2007

image

Попри переможні реляції уряду Януковича, у 2007 рік країна ввійшла з економічними показниками, що викликають тривогу. За даними Нацбанку України, за 2006 рік відбулося нечуване навіть за часів Кучми зростання валового зовнішнього боргу України – на 37% ($14,667 млрд), з яких на останній квартал року припадає 17%. На початок року зовнішній борг країни становив понад $54 млрд. Порівняймо: у середині 90-х років, коли державний бюджет складав біля $13, 5 млрд, борг України коливався в межах $10 – 11 млрд, тобто становив близько 75% від розміру бюджету. І тоді в політичному середовищі країни запанували панічні настрої з приводу “астрономічної” суми заборгованого. Нині за обсягу бюджету в $35 млрд і розміру боргу в 154% до нього, мовчать навіть фахівці.

Події, що відбулися від початку 2007 року, виявили граничне загострення негативних тенденцій у всіх ділянках державного життя України. Зростання зовнішнього боргу супроводжується зростанням внутрішнього: лише за січень борги з зарплатні збільшилися на 11% (майже на 90 млн грн), а на діючих підприємствах – на 17%.

Збільшення державного боргу та дефіциту державного бюджету, інфляція, зростання цін, яке в комунально-житловій сфері сягнуло масштабів, зіставних з роками глибокої економічної кризи початку 90-х, різке падіння рівня життя населення, що його жодним чином не перекриває жалюгідне підвищення мінімальної зарплатні – таким є обіцяний урядом “добробут вже сьогодні”. Масштабність процесів нагромадження державного боргу свідчить або про цілковиту бездарність економічної політики уряду, або про відсутність у нього намірів у подальшому розраховуватися з боргами. Кого “кинути” має намір уряд Януковича?

Ще більшу тривогу викликає політична ситуація в країні.

Кадрова політика уряду свідчить про активне й планомірно здійснюване повернення до влади найпотворніших провідників режиму Кучми. Кадрова чистка за політичною ознакою в силових структурах – міліції й прокуратурі (звільнення міністром МВС В. Цушком керівників практично всіх обласних управлінь і повернення страхітливих постатей – Плєханова, Попкова, Білозуба, Крикуна, Гальцова) супроводжується поверненням відомих кучмістів і на державні посади. На ключові державні пости потрапляють “фахівці”, чий досвід вимірюється кількістю кримінальних справ, відкритих за фактами всіх можливих протиправних дій, здійснених ними.

Прикметно, що за півроку роботи уряду Януковича найбільша кількість кадрових призначень припала на представників одіозної СДПУ(о) (Шуфрич, Кравчук, радник президента Кучми Школьник тощо). До уряду Партії регіонів запрошуються представники політичних сил, чий рейтинг наближений до нуля. За прогнозами аналітиків, найближчим часом на високі посади мають шанс потрапити Медведчук, Шурма, Різак, Боделан, Варцаба, Білоконь, Щербань, Бакай. Відбувається практичне зрощення двох партій з тоталітарними ознаками, що до подій 2004 року конкурували між собою, в єдину політичну силу. На цьому тлі звільнення Б.Тарасюка з посади чільника МЗС чи переобрання Н. Карпачової головним захисником прав людини виглядають цілком невинно.

Щодалі більше розгортається наступ так званої парламентської більшості на засадничий принцип організації влади в демократичній державі – баланс гілок влади. Серія ухвалених та внесених на розгляд ВР законопроектів спрямована на подальше обмеження повноважень Президента і переведення ключових державних структур (Генпрокуратури, зовнішньополітичного відомства) та всіх фінансових потоків під повний контроль та підпорядкованість законодавчого органу. З 12 січня – дня подолання вета Президента на Закон про Кабмін – уряд Януковича, підтримуваний протиприродною парламентською коаліцією представників донецького кримінального капіталу з соціалістами і комуністами, здійснив низку кроків, спрямованих на фактичне усунення Президента від влади, а заразом і на підпорядкування законодавчого органу виконавчому. Остання риса в усьому світі є головною ознакою формування структури влади, притаманної тоталітарним суспільствам.

Конституційно закріплені повноваження Президента піддаються неконституційному перегляду з боку Кабміну й керованої ним Верховної Ради, а то й просто ігноруються. Поплічники Януковича відверто заявляють про відмову виконувати укази Президента, перебирають на себе право підписувати за нього законодавчі документи, або ж влаштовують інсценування “судового оскарження” виданих ним актів. У разі ж суддівських спроб захищати хоча б права Президента, сміливців піддають розправі (суддя Мукачівського райсуду В.Монич, який своїм рішенням заборонив оприлюднювати не підписаний Президентом Закон про Кабмін, Вищою Радою юстиції був звільнений з посади з мотивацією, не передбаченою законом). У правовій за Конституцією країні запанувала сваволя беззаконня.

Відтак мусимо констатувати, що в Україні здійснюється системний контрнаступ реваншистських сил, що його результатом є НЕ відновлення кучмізму, а витворення системи влади, якої країні ще не знала – симбіозу кримінального кучмівського режиму з комуно-тоталітарним способом організації влади. За такої моделі інститут президентства фактично припиняє відігравати будь-яку роль у політичному житті, а законодавча гілка влади обслуговує потреби виконавчої.

Наразі регресивні процеси сягнули того рівня, за яким розпочалася демонстрація сили й залякування суспільства. З табору коаліціянтів відкрито лунають агресивно-провокативні заяви на кшталт загрози застосування військ МВС у разі громадянських акцій непокори (озвучив Волга, СПУ), погрози “згадати бойове минуле” воїнами-афганцями (Червонописький, СПУ), міркувань про методи “захисту Кабміну” (генерал міліції у відставці Грицак, Партія регіонів), коли потенційним незадоволеним обіцяють “на першому етапі сльозогінний газ, на другому – гумові кулі, а про третій етап навіть страшно говорити”… За словами генерала “якщо події будуть так розвиватися, то у Східній Україні в одну секунду будуть знищені всі президентські керівники. І в Сумах, і в Полтаві, і в Харкові. Будуть захват, "розборки" і погроми. І погромлять все українське". Репетиція розгону демонстрантів на Хрещатику, здійснена силами МВС, – лише унаочнення неодноразово озвучених намірів.

Останніми днями демонстрація “бронежилетної сили” як батога, поєднувана зі звабою посадового пряника, вже дала свої результати – табір коаліціянтів стрімко збільшує свої лави за рахунок перебіжчиків. Не викликає сумніву, що залучення нещодавніх опозиціонерів до влади має тимчасовий характер (приклад тому – міністр Поляченко), а його справжня мета – гранично залякати опозицію, кількісно зменшити й послабити її.

Водночас у країні нагнітається істерія мовного, а відтак і етно-національного протистояння. Свідомий наступ на найфундаментальніші права людини, серед яких право на національну самоідентифікацію є одним з провідних, вилилося в наступ на державну мову і природне право титульної нації – українців у своїй державі навчатися і спілкуватися з посадовцями своєю рідною мовою. За неповні три місяці 2007 року рішеннями апеляційних судів російська мова отримала статус регіональної у Харківській, Донецькій та Миколаївських областях, а нещодавнє досягнення в мовній галузі – обов’язкове дублювання кінопродукції іноземного виробництва – було скасовано. Верховна Рада, перетворена на знаряддя сформованої з кримінальних елементів виконавчої влади, включила до порядку денного наступної сесії законопроект про надання російській мові статусу офіційної в Україні. Виступ донецького депутата Левченка з закликом запровадження російської мови як єдиної державної і витіснення української у фольклорну резервацію – то лише невипадкове провокативне оприлюднення не дуже старанно приховуваних намірів влади. Знищення мови – один з напрямів знищення української державності.

Курс на ліквідацію державності з огляду на загрозливі перспективи “корекції” зовнішньої політики України виглядає цілком послідовним. Свідоме й безкарне ігнорування Росією рішень українських судів щодо передачі незаконно утримуваного майна української держави в Криму (зокрема, маяків) і недопущення на об’єкти українських судових виконавців, неприховане бажання кримінального уряду передати Росії українські газові важелі (газотранспортну систему) в обмін на особисті преференції, активізація руху в напрямку Єдиного економічного простору, обіцянка Януковича ліквідувати “чорні списки” російських персон нон-грата й забезпечити вільний доступ в Україну Жириновського й Затуліна, а разом з тим і безпрецендентні зовнішні запозичення з одночасним скороченням внутрішніх бюджетних виплат – усе це ланки одного ланцюга, кінцем якого може бути ліквідація державного суверенітету України не лише де-факто, а й де-юре.

Дії нинішнього уряду свідчать навіть не про зраду його передвиборних обіцянок і цілковиту зневагу власного народу. І навіть не про націленість кліки Януковича – Симоненка – Мороза на вибудову в країні системи кримінального тоталітаризму. Свідчать вони про значно гірше – про послідовно здійснювану цією клікою державну зраду.

Останнім часом задля реалізації антинародних, антидержавних планів коаліційні бандити свідомо розпочали в країні кампанію терору. Судова розправа (з застосуванням відпрацьованих у СРСР засобів психіатричного покарання) з луганським студентом Сергієм Мельничуком, який відважився в судовому порядку захищати своє право на навчання українською мовою, демонстративне переслідування Юрія Луценка, в якому коаліція вбачає загрозу нового Майдану, і застосування до нього та очолюваної ним “Народної самооборони” всього арсеналу тоталітарних і кучмівських засобів тиску, аж до спроби фізичного знищення, є, видається, початком терору в загальнонаціональних масштабах. За розгулу сваволі й беззаконня виправдання правоохоронними органами розшукуваних з грудня 2004 осіб – Щербаня, Сала тощо, – за якими тягнеться довгий хвіст злочинів і зловісної слави, і закриття численних кримінальних справ проти них набуває знакового вигляду. І фактичне повернення цензури в центральних та регіональних ЗМІ – лише супровідний ефект загальної логіки подій.

У такій ситуації викликає граничне занепокоєння позиція Президента. Це його бездіяльність і невтручання призвели до розколу помаранчевих переможців і перетворення їх на переможених. Це його руками до влади були приведені ті самі бандити, яким він же на Майдані обіцяв тюрми. Це з його мовчазного і слабкодухого потурання країна сьогодні опинилася на межі національної катастрофи.

В умовах наступу кримінально-тоталітарних сил глава держави був зобов’язаний вдатися до найрішучіших і жорстких заходів захисту демократії й державності. Однак від початку року Президент не вжив жодного заходу, аби протидіяти загрозливим процесам у країні й продовжував мріяти новими універсалами і примиренням власного народу з його старими й новітніми поневолювачами. Президент не використав можливості ще одного подання кандидатури Огризка на посаду міністра МЗС аж до настання закінчення терміну формування уряду, за яким виникають конституційні підстави для розпуску парламента. За майже три місяці цього року він спромігся лише на три речі – подав у Конституційний Суд подання щодо ухваленого з грубими порушеннями законодавства України антиконституційного закону про Кабмін, “здав” Тарасюка, а за ним і Огризка коаліціянтам, унеможлививши застосування правових підстав для усунення злочинної кліки від влади, та ...роздавав ордени. Зокрема, вищою державною нагородою – орденом Ярослава Мудрого серед інших кінахів ним нагороджено і видатних кучмістів Згурського й Потебенька.

В умовах реальної загрози віками вистражданій українській незалежності, державності й демократії ми, члени Української республіканської партії Лук’яненка, закликаємо всі свідомі політичні сили України незалежно від їхньої ідеологічної належності – національно-патріотичні, соціал-демократичні, ліберальні – перед лицем національної катастрофи, як у дні Майдану, відсунути розбіжності на задній план і, переступивши через амбіції своїх лідерів, об’єднавши зусилля, встати на захист України й українського народу!

У країні, де владу захоплено клікою кримінально-тоталітарних державних зрадників, у країні, президент якої самоусунувся від влади, ми, політично організовані сили, мусимо знайти в собі мужність і здоровий глуз і випрацювати засоби протистояти смертельній загрозі, що насувається. Ми мусимо об’єднати зусилля задля порятунку країни й усунення від влади антинародної, антидержавної кліки!

Українська республіканська партія Лук’яненка закликає лідерів парламентських і позапарламентських опозиційних політичних партій і громадських організацій усвідомити масштаби загрози й негайно ініціювати міжпартійні переговори, метою яких є не виборчі плани й перспективи, а порятунок держави!


7699 раз прочитано

Оцініть зміст статті?

1 2 3 4 5 Rating: 3.00Rating: 3.00Rating: 3.00 (всього 2 голосів)
comment Коментарі (0 додано)
Найпопулярніші
Найкоментованіші

Львiв on-line | Львiвський портал

Каталог сайтов www.femina.com.ua